Читати

водночас основними, початковими та найпростішими чеснотами: вірою, надією та любов’ю. Це не чесноти, доступні лише моральним героям; радше вони є дарами Божими для всіх охрещених: у них розвивається й наше життя. Початок є також і кінцем, початкова точка є також точкою прибуття: уся подорож до дедалі радикальнішої реалізації віри, надії та любові. У цих чеснотах присутній увесь підйом. Віра є фундаментальною, оскільки ця чеснота означає, що я відмовляюся від своєї зарозумілості, своєї думки та претензії судити сам, не довіряючи себе іншим. Ця подорож до смирення, до духовного дитинства є важливою. Необхідно подолати позицію зарозумілості, яка змушує казати: я знаю краще, у цей мій час ХХІ століття, ніж те, що люди могли знати тоді. Натомість необхідно довіритись лише Святому Письму, слову Господа, зі смиренням дивитися на горизонт віри, щоб увійти у величезну безмежжя універсального світу, світу Божого. Таким чином зростає наша душа, зростає чутливість серця до Бога. Іван Ліствичник слушно каже, що тільки надія робить нас здатними жити милосердям; надією, в якій ми виходимо за межі повсякденних речей, ми не очікуємо успіху в наші земні дні, але ми з нетерпінням чекаємо нарешті об’явлення самого Бога. Лише в цьому розширенні нашої душі, у цьому самоперевершенні наше життя стає величним, і ми можемо переносити щоденні зусилля та розчарування, ми можемо бути добрими до інших, не очікуючи жодної винагороди. Тільки якщо є Бог, ця велика надія, до якої я прагну, я можу робити маленькі кроки свого життя і таким чином вчитися милосердя. Таємниця молитви, особистого пізнання Ісуса, прихована в любові: проста молитва, яка прагне лише зворушити серце божественного Вчителя. Так буває, що власне серце відкривається, в нього вчишся своєї доброти, його любові. Тож скористаймося цим «сходженням» віри, надії та любові. Таким чином ми дійдемо до справжнього життя.