Проповіді

Коли земне життя Ісуса наближається до кінця, промови в Євангелії від Матвія набувають яскраво есхатологічного відтінку. Їхнє значення пов’язане з кінцевою долею всіх створених реальностей, як тих, з якими знайомі сучасники Ісуса, так і остаточної долі всесвіту. Хоча притча, безумовно, має трагічний тон, Ісусові слова також несуть послання надії. Як сказав Папа Римський Франциск: «Боже розчарування злочестивою поведінкою людства — не останнє слово! Це велика новизна християнства: Бог, який, хоч і розчарований нашими помилками та нашими гріхами, не зраджує своєму слову, не здається і, головне, не шукає помсти!». «Мої брати і сестри, – продовжує Папа, – Бог не мститься сам за себе. Бог любить, він не мститься. Він чекає на нас, щоб пробачити нас, щоб обійняти нас. Через «відкинуте каміння» — а Христос є першим каменем, який відкинули будівничі — через ситуації слабкості та гріха Бог продовжує поширювати «нове вино» Свого виноградника, а саме милосердя. Це нове вино виноградника Господнього: милосердя. Є лише одна перешкода наполегливій і ніжній Божій волі: наша зарозумілість і наша зарозумілість, яка часом стає насильством! Зіткнувшись із таким ставленням, коли плодів немає, Слово Боже зберігає всю свою силу докоряти й дорікати: «Тому кажу вам, що Царство Боже відійметься від вас і дасться народу, який приносить плоди його».

Поширеною спокусою для релігійних людей є впасти в певну форму легалістичної самоправедності. Привабливо припустити, що Божі вимоги можна звести до простого кодексу поведінки, таким чином, що ті, хто його дотримується, отримують винагороду, а ті, хто його не дотримується, заслуговують на осуд. «Що мені робити, щоб успадкувати вічне життя?» — це питання, яке ставить Ісусові багатий юнак. Питання, яке, якщо подумати, ви могли б поставити собі в тиші свого серця. Але відповідь вражає його: «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай майно твоє та роздай бідним, і матимеш скарб на небі; потім приходь і йди за Мною!» А він? Він йде сумним, з опущеним поглядом, бо мав багато майна. Але справжній скарб був прямо перед ним. І він його відпустив. Для Ісуса важливий не ваш банківський рахунок, а ваше серце. Не ваш успіх, а ваша здатність любити. Він не хоче, щоб гроші отруювали наші душі, робили нас егоїстичними, байдужими, нездатними бачити тих, хто проходить повз нас, голодними, голими, спраглими, самотніми, хворими. Важливо не те, скільки ми маємо, а те, як ми вирішуємо це використовувати. Багато це чи мало, якщо це стає розламаним хлібом, тоді це стає справді цінним багатством. Свята Тереза ​​Калькутська прямо сказала: «Немає бідності гіршої, ніж не мати любові, яку можна було б дати». Любов — це справжня валюта, яка ніколи не втрачає цінності. Все інше — порох. Продовжуючи святкувати Успіння Пресвятої Богородиці, ми повинні дивитися на неї як на найкращий приклад смиренної, слухняної людини, об'єднаної з Христом у любові. Своїм «Успенням» вона показує нам, що таке життя люблячої слухняності веде до Царства Небесного не через легалізм, а через смиренну, повну сприйнятливість до благодаті її Сина, в Якому все можливе.

"У тобі переможено закони природи… смерть вводить життя" Святкуючи сьогодні Успення Божої Матері, дуже часто вважається, що Церква вшановує «кінець» життя Марії. Однак, дивлячись на різні літургічні гімни цього дню, ми виявляємо, що святкується саме початок її життя - її вхід у вічне блаженство! Якщо Хрестом Ісуса Христа та Його воскресінням із мертвих смерть переможена, а перемога безсмертного життя дарована світові, то в особі Діви Матері ми бачимо цей незмінний і безмежний дар нескінченного блаженства, особисто прийнятий Марією у своєму житті. Дійсно, проживши все своє життя в присутності — серцем і душею — зі своїм Сином і Спасителем, її «смерть» була показана як останній шлях, кульмінаційний момент того, чого вона справді прагнула — назавжди бути зі своїм Сином і Спасителем світу. Свято Успення Богородиці є найпереконливішим нагадуванням про надію, з якою ми також покликані жити в цьому швидкоплинному житті. Через свою «смерть» Богородиця дає впевненість і переконання, що смерть насправді може стати реальністю справжнього життя для всіх. Більше того, смерть не слід розуміти як той жахливий момент, коли ми занурюємося в руйнівну темряву та жахливе небуття; навпаки, наша фізична смерть, як це було для Богородиці, так само може стати і для нас переходом до життя та до вічного царства нашого Господа. Успення Богородиці підтверджує реальність перетворення смерті з грізного ворога на радісний перехід до вічного життя. Це свято іноді називають Літньою Пасхою, що означає перехід Богородиці з земного життя у життя вічне завдяки перемозі її Сина над смертю на Голгофському хресті. Хоча це свято називається «Успенням Богородиці», насправді це святкування її життя та перемоги над смертю. Це святкування її «Пасхи» з цього життя у життя вічне. Це святкування підтвердження обіцянки нашого власного воскресіння у Христі.

Преображення Господнє — одне з чудес Ісуса в Євангеліях. Святий Тома Аквінський вважав це «найбільшим дивом», оскільки воно доповнювало хрещення та свідчило про досконалість на небесах. Преображення — одна з п'яти головних подій у житті Ісуса: Хрещення, Преображення, Розп'яття, Воскресіння та Вознесіння. У християнському вченні Преображення — це ключовий момент, коли людська природа Ісуса зустрічається з Богом, місце зустрічі тимчасового та вічного, де сам Ісус є мостом, що діє як сполучна ланка. Святкуючи сьогодні Преображення, у нас є два варіанти. Ми можемо сказати Ісусу: «Господи, добре нам тут бути» і змиритися з життям по цей бік небес, життям, уподібненим до цього світу. Або ж ми можемо вирішити «не уподібнюватися до цього світу, але перетворюватися (буквально преображуватися!) оновленням вашого розуму» (Римлян 12:2), дозволяючи собі «переобразитися (буквально преображуватися!) на Його подобу» (2 Коринтян 3:18). Якщо ми бажаємо брати участь у виході Христа з гріха та смерті та насолоджуватися плодами вічності, ми повинні переобразитися на Його подобу. Ми повинні зректися себе, взяти свій хрест і йти за Ним. Бо, як каже нам Христос: «Хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою ради Мене, той знайде її» (Матея 16:25). Петро буквально виконав це, коли його розіп'яли догори ногами у Римі за те, що він був послідовником Христа. Наш Господь, можливо, не закликає нас до такої ж смерті. Однак він закликає нас померти для себе та щодня зректися себе в дрібницях. Зверніться до Бога в молитві та запитайте Його, як Він може закликати вас до преображення. Можливо, це добре слово, яким Він хоче, щоб ви поділилися з кимось, кого ви не любите. Або, можливо, це піст від розкоші, щоб у вас були зайві гроші, щоб допомогти нужденним. Можливо, це проводити менше часу перед смартфоном і більше часу з іншими. Допомога військовим, чи їх сімʼям, тим хто зранений війною і потребую преображення від темряви до світла. Що б це не було, поки ми живі, присвятім цей день тому, хто потребує та преображенню за Його образом.

У сьогоднішньому Євангелії дитина чоловіка одержима демоном, і учні нічого не можуть зробити. Чому? Через їхнє невір'я. Через наше невір'я ми страждаємо і ходимо по колу, не знаючи, що робити далі. Учні мали досвід. Вони бачили різне. Вони навіть досягали успіху раніше. Але в цей момент вони покладалися на те, що вже зробили, замість того, щоб покладатися на Бога в теперішньому часі — і цього було недостатньо. І якщо бути відвертими, то іноді ми теж так поводимося. Ми можемо почати покладатися на те, що знаємо, що бачили або що робили в минулому… замість того, щоб повністю залежати від Нього зараз. Але сьогоднішній день був нагадуванням про те, що минулий духовний успіх не дорівнює теперішній духовній силі. І саме перебування поруч з істиною не змінює нас автоматично — ми все одно повинні йти за нею з вірою. Віра була важливою частиною сьогоднішнього дня. Не просто віра, а справжня переконаність, що каже: «Боже, я довіряю Тобі, навіть якщо я цього ще не бачу». Навіть якщо результат не такий, на який я сподівався. Бо зрештою, питання насправді не в тому, «Що може зробити Ісус?» Ми знаємо, що Він може зробити. Справжнє питання полягає в наступному: «Чи довірятиму я Йому… навіть якщо Він обере інший результат, ніж я очікував?» Ось тут і починається правда. Нам нагадали, що Ісус має силу відновлювати, зцілювати та рухати вперед так, як ніхто інший. І жодна темрява не може протистояти Йому та перемогти. Але ми також покликані продовжувати зростати — продовжувати формуватися. Цей процес не зупиняється, і іноді він приходить через періоди слабкості, які вчать нас покладатися на Нього більше, а не менше.

Папа Франциск роздумовуючи над сьогоднішнім читанням каже: «Сьогоднішнє Євангеліє нагадує нам, що віра в Господа та Його Слово не відкриває нам шлях, де все легко та спокійно, вона не рятує нас від життєвих бур. Віра дає нам впевненість у Присутності Ісуса, який заохочує нас долати бурі, впевненість у руці, яка тримає нас, щоб допомогти нам подолати труднощі, вказуючи нам шлях навіть у темряві. Віра, коротше кажучи, не є шляхом втечі від життєвих проблем, але вона підтримує подорож і надає їй сенсу. Цей епізод пропонує чудовий образ реальності Церкви протягом століть – човна, який, здійснюючи переправу, який має витривалість при зустрічних вітрах та штормах, що загрожують перекинути його. Церкву рятує не мужність і якість її людей, гарантією від корабельної аварії є віра в Христа та в Його Слово. Ми в безпеці на цьому човні, незважаючи на наші убозтва та слабкості, особливо коли ми стоїмо на колінах і поклоняємося Господу, як учні, які зрештою впали перед Ним, кажучи: «Воістину Ти Син Божий!».

«Хто є Бог, як Бог наш» - ці слова звучать по-особливому для нашого народу саме сьогодні. «Ілля був чоловік такий самий, як ми; він почав молитися, щоб дощу не було, і не було на землі дощу три роки та шість місяців. Потім він знову помолився, і небо дало дощ, а земля вродила плід свій», – каже Апостол Яків (5, 17-18). У чому ж така сила пророка Іллі? Чому молитва такого самого чоловіка, як і ми, була вислухана, а наші молитви як нам здається не залишаються непочутими? Довіра і відкритість на волю Бога дозволило Іллі стати боговидцем. І не зважаючи на переслідування, моменти відчуття покинутості та можливого розпачу пророк Ілля виконував волю Бога і ніс її народу Ізраїля. Тому і для нас сьогодні важливо довіряти Богу і чинити Його волю, бо хто є для нас Бог, як Бог наш! Бог вірний своїм обіцянкам!

У сьогоднішньому читанні про помноження хлібів Матей робить паралель подій, коли Господь годував свій народ під час виходу із Єгипту. Відомий американський бібліст Ворен Картер виділяє три контексти читання, які допомагають зрозуміти значення дій Ісуса, пов'язаних з великою кількістю їжі. Світ Римської імперії І ст. характеризувався значною нерівністю щодо доступу до їжі. Багато людей знали про продовольчу нестабільність і щодня та сезонно боролися за достатню кількість харчування. Імперія була дуже ієрархічною за своєю соціальною структурою з невеликою групою правлячих еліт, які насолоджувалися великою різноманітністю та гарною якістю їжі. Але більшість населення жила приблизно на рівні прожиткового мінімуму або нижче нього з недостатнім споживанням калорій та поживних речовин. Прохання в молитві Господній, щоб Бог дав хліб насущний, відображає цей стан речей. Доступ до їжі відображав доступ еліти до влади, яка контролювала ресурси. Брак їжі був одним із способів, як багато людей відчували несправедливість цієї нерівності влади. Це також одна з причин, чому ми бачимо так багато хворих людей у ​​Євангеліях. Хвороби, пов'язані з браком харчування, та заразні хвороби через недостатній імунітет, були поширені. По-друге, біблійна традиція чітко визначає Божу волю, щоб голодні люди були нагодовані. Бог забезпечує їжею покоління пустелі (Вихід 16). Єзекіїль засуджує лідерів Ізраїлю або «пастирів» за те, що вони не нагодували овець/людей (Єзекіїля 34:1-10). Пророк Ісая проголошує Божу волю, щоб люди «ділилися своїм хлібом з голодними» (Ісаї 58:7, 10). Ісус у Євангелії від Матвія підтримує милосердну практику милостині, яка перерозподіляє ресурси нужденним (Матвія 6:2-4). Він захищає практику збирання їжі як спосіб шанування суботи (Матвія 12:1-8). Він також проголошує, що народи будуть суджені частково за те, чи забезпечили вони їжею голодних (25:32-42). По-третє, традиції, пов’язані зі встановленням Божої імперії в усій її повноті, зображують цю майбутню епоху з точки зору рясної їжі та бенкетів для всіх. Єзекіїль передбачає епоху, коли «дерева в полі дадуть свій плід, а земля дасть свій урожай. Вони будуть безпечно на своїй землі… коли Я зламаю прути їхнього ярма та врятую їх з руки тих, хто поневолив їх… Я дам їм пишну рослинність, щоб вони більше не гинули від голоду в землі…» (Єзекіїля 34:27-29). Ця епоха безпечного та поживного постачання їжі настає, коли Бог порушує самовдоволене правління імперських держав. Ісая передбачає епоху, коли «на цій горі Господь Саваот влаштує для всіх народів бенкет із ситної їжі, бенкет із витриманих вин, із ситної їжі, наповненої мозковим мозком, із витриманих, чистих вин» (Ісая 25:6-10a). Одна з причин, чому нову епоху часто зображують як рясну їжу, полягає в її відсутності в сьогоденні. Ісус виконує Божу волю, щоб голодні люди були нагодовані. Він передбачає щедре благословення доброї їжі, описане Єзекіїлем та Ісаєю, у часи, коли Боже царство буде повністю встановлено. І він повторює чудеса Іллі, коли він помножив хліб та олію вдови з Сарепти (1 Царів 17:10-16), та Єлисея, коли він помножив олію вдови та нагодував сто людей (2 Царів 4:1-7, 42-44). У вірші 30 благословення описується такими словами: «Усі їли й наситилися». Псалом 107:9 оспівує Божу дію: «Він насичує спраглих, а голодних наповнює благами». Бог втручається в цю сцену, щоб примножити обмежені ресурси, щоб їжі було вдосталь. Нагодовано не лише п’ять тисяч чоловіків, жінок та дітей, а й залишилося «дванадцять повних кошиків». Ісус демонструє своє панування над цими харчовими ресурсами так само, як Він демонструє свою владу над хворобами, гріхом, суботою, життям людей та морем.

Питання, яке ставить Христос, таке: «Чи віриш ти, що Я можу зробити те, про що просиш?» І я не знаю, що Господь сказав би про різні хвороби, які має кожен з нас. Але питання не в тому, щоб люди зцілилися від своїх хвороб, а в тому, щоб їм допомогли повірити в Христа, повірити, що ми можемо зцілитися від нашої духовної темряви та нашої духовної сліпоти . Якимось чином Господь запитує і тебе, і мене, і кожного з нас: «Чи віриш ти, що Я здатний це зробити?» І коли ти відповідаєш ствердно, ти одразу ж оживляєшся, одразу ж спонукаєшся до дії, одразу ж йдеш за Господом. Ти віриш , що Господь здатний простити тебе, очистити тебе, просвітити тебе, освятити тебе, дати тобі покаяння, благодать, смирення та всілякі чесноти. Отже, неможливо відповісти Господу «так» і залишитися таким, яким ти є. Ти одразу ж зцілишся: почнеш думати по-іншому, почнеш відчувати по-іншому.

Які причини духовного (або навіть психологічного) паралічу? Причин багато, це може це бути почуття провини? Страх? Жаль? Переживання відкинення? Розпач війни, втрати? Відчуття нікчемності чи негідності (ніхто не гідний — Бог діє через нас, незважаючи на нас)? Чи може це бути звичний гріх? Чи це сумнів у здібностях? Будь-що з цього може призвести до плутанини або нерішучості, і ми стаємо «паралітиками». Тоді у нас виникає духовний параліч, який тримає нас на хворому ліжку та нездатними діяти. У Буття 22:1-19 є уривок, який іноді називають «зв’язуванням» Ісаака через те, як Авраам зв’язав свого сина, готуючись принести його в жертву Господу. Ми всі знаємо, чим закінчилася ця історія: оскільки Авраам був настільки смиренним і слухняним Богові – навіть до такої міри, що був готовий віддати свого єдиного сина – йому дозволили «розв’язати» Ісаака і замість цього принести в жертву барана. Протягом свого земного життя Ісус виконував служіння розв’язання. Він виганяв демонів, які тримали людей у ​​поневоленні. Він звільняв людей від фізичних хвороб. Словами прощення він звільняв інших від провини та сорому. І, як ми бачимо в сьогоднішньому євангельському читанні, він часто розв’язував людей більше ніж на одному житті. У сьогоднішній історії фізичне зцілення слідувало за глибшим звільненням від гріха. Як Господь ров’язав паралітика від гріха і хвороби, то і нас так само звільнть, він для цього і прийшов у наше життя.