Проповіді

Преображення Господнє — одне з чудес Ісуса в Євангеліях. Святий Тома Аквінський вважав це «найбільшим дивом», оскільки воно доповнювало хрещення та свідчило про досконалість на небесах. Преображення — одна з п'яти головних подій у житті Ісуса: Хрещення, Преображення, Розп'яття, Воскресіння та Вознесіння. У християнському вченні Преображення — це ключовий момент, коли людська природа Ісуса зустрічається з Богом, місце зустрічі тимчасового та вічного, де сам Ісус є мостом, що діє як сполучна ланка. Святкуючи сьогодні Преображення, у нас є два варіанти. Ми можемо сказати Ісусу: «Господи, добре нам тут бути» і змиритися з життям по цей бік небес, життям, уподібненим до цього світу. Або ж ми можемо вирішити «не уподібнюватися до цього світу, але перетворюватися (буквально преображуватися!) оновленням вашого розуму» (Римлян 12:2), дозволяючи собі «переобразитися (буквально преображуватися!) на Його подобу» (2 Коринтян 3:18). Якщо ми бажаємо брати участь у виході Христа з гріха та смерті та насолоджуватися плодами вічності, ми повинні переобразитися на Його подобу. Ми повинні зректися себе, взяти свій хрест і йти за Ним. Бо, як каже нам Христос: «Хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою ради Мене, той знайде її» (Матея 16:25). Петро буквально виконав це, коли його розіп'яли догори ногами у Римі за те, що він був послідовником Христа. Наш Господь, можливо, не закликає нас до такої ж смерті. Однак він закликає нас померти для себе та щодня зректися себе в дрібницях. Зверніться до Бога в молитві та запитайте Його, як Він може закликати вас до преображення. Можливо, це добре слово, яким Він хоче, щоб ви поділилися з кимось, кого ви не любите. Або, можливо, це піст від розкоші, щоб у вас були зайві гроші, щоб допомогти нужденним. Можливо, це проводити менше часу перед смартфоном і більше часу з іншими. Допомога військовим, чи їх сімʼям, тим хто зранений війною і потребую преображення від темряви до світла. Що б це не було, поки ми живі, присвятім цей день тому, хто потребує та преображенню за Його образом.

У сьогоднішньому Євангелії дитина чоловіка одержима демоном, і учні нічого не можуть зробити. Чому? Через їхнє невір'я. Через наше невір'я ми страждаємо і ходимо по колу, не знаючи, що робити далі. Учні мали досвід. Вони бачили різне. Вони навіть досягали успіху раніше. Але в цей момент вони покладалися на те, що вже зробили, замість того, щоб покладатися на Бога в теперішньому часі — і цього було недостатньо. І якщо бути відвертими, то іноді ми теж так поводимося. Ми можемо почати покладатися на те, що знаємо, що бачили або що робили в минулому… замість того, щоб повністю залежати від Нього зараз. Але сьогоднішній день був нагадуванням про те, що минулий духовний успіх не дорівнює теперішній духовній силі. І саме перебування поруч з істиною не змінює нас автоматично — ми все одно повинні йти за нею з вірою. Віра була важливою частиною сьогоднішнього дня. Не просто віра, а справжня переконаність, що каже: «Боже, я довіряю Тобі, навіть якщо я цього ще не бачу». Навіть якщо результат не такий, на який я сподівався. Бо зрештою, питання насправді не в тому, «Що може зробити Ісус?» Ми знаємо, що Він може зробити. Справжнє питання полягає в наступному: «Чи довірятиму я Йому… навіть якщо Він обере інший результат, ніж я очікував?» Ось тут і починається правда. Нам нагадали, що Ісус має силу відновлювати, зцілювати та рухати вперед так, як ніхто інший. І жодна темрява не може протистояти Йому та перемогти. Але ми також покликані продовжувати зростати — продовжувати формуватися. Цей процес не зупиняється, і іноді він приходить через періоди слабкості, які вчать нас покладатися на Нього більше, а не менше.

Папа Франциск роздумовуючи над сьогоднішнім читанням каже: «Сьогоднішнє Євангеліє нагадує нам, що віра в Господа та Його Слово не відкриває нам шлях, де все легко та спокійно, вона не рятує нас від життєвих бур. Віра дає нам впевненість у Присутності Ісуса, який заохочує нас долати бурі, впевненість у руці, яка тримає нас, щоб допомогти нам подолати труднощі, вказуючи нам шлях навіть у темряві. Віра, коротше кажучи, не є шляхом втечі від життєвих проблем, але вона підтримує подорож і надає їй сенсу. Цей епізод пропонує чудовий образ реальності Церкви протягом століть – човна, який, здійснюючи переправу, який має витривалість при зустрічних вітрах та штормах, що загрожують перекинути його. Церкву рятує не мужність і якість її людей, гарантією від корабельної аварії є віра в Христа та в Його Слово. Ми в безпеці на цьому човні, незважаючи на наші убозтва та слабкості, особливо коли ми стоїмо на колінах і поклоняємося Господу, як учні, які зрештою впали перед Ним, кажучи: «Воістину Ти Син Божий!».

«Хто є Бог, як Бог наш» - ці слова звучать по-особливому для нашого народу саме сьогодні. «Ілля був чоловік такий самий, як ми; він почав молитися, щоб дощу не було, і не було на землі дощу три роки та шість місяців. Потім він знову помолився, і небо дало дощ, а земля вродила плід свій», – каже Апостол Яків (5, 17-18). У чому ж така сила пророка Іллі? Чому молитва такого самого чоловіка, як і ми, була вислухана, а наші молитви як нам здається не залишаються непочутими? Довіра і відкритість на волю Бога дозволило Іллі стати боговидцем. І не зважаючи на переслідування, моменти відчуття покинутості та можливого розпачу пророк Ілля виконував волю Бога і ніс її народу Ізраїля. Тому і для нас сьогодні важливо довіряти Богу і чинити Його волю, бо хто є для нас Бог, як Бог наш! Бог вірний своїм обіцянкам!

У сьогоднішньому читанні про помноження хлібів Матей робить паралель подій, коли Господь годував свій народ під час виходу із Єгипту. Відомий американський бібліст Ворен Картер виділяє три контексти читання, які допомагають зрозуміти значення дій Ісуса, пов'язаних з великою кількістю їжі. Світ Римської імперії І ст. характеризувався значною нерівністю щодо доступу до їжі. Багато людей знали про продовольчу нестабільність і щодня та сезонно боролися за достатню кількість харчування. Імперія була дуже ієрархічною за своєю соціальною структурою з невеликою групою правлячих еліт, які насолоджувалися великою різноманітністю та гарною якістю їжі. Але більшість населення жила приблизно на рівні прожиткового мінімуму або нижче нього з недостатнім споживанням калорій та поживних речовин. Прохання в молитві Господній, щоб Бог дав хліб насущний, відображає цей стан речей. Доступ до їжі відображав доступ еліти до влади, яка контролювала ресурси. Брак їжі був одним із способів, як багато людей відчували несправедливість цієї нерівності влади. Це також одна з причин, чому ми бачимо так багато хворих людей у ​​Євангеліях. Хвороби, пов'язані з браком харчування, та заразні хвороби через недостатній імунітет, були поширені. По-друге, біблійна традиція чітко визначає Божу волю, щоб голодні люди були нагодовані. Бог забезпечує їжею покоління пустелі (Вихід 16). Єзекіїль засуджує лідерів Ізраїлю або «пастирів» за те, що вони не нагодували овець/людей (Єзекіїля 34:1-10). Пророк Ісая проголошує Божу волю, щоб люди «ділилися своїм хлібом з голодними» (Ісаї 58:7, 10). Ісус у Євангелії від Матвія підтримує милосердну практику милостині, яка перерозподіляє ресурси нужденним (Матвія 6:2-4). Він захищає практику збирання їжі як спосіб шанування суботи (Матвія 12:1-8). Він також проголошує, що народи будуть суджені частково за те, чи забезпечили вони їжею голодних (25:32-42). По-третє, традиції, пов’язані зі встановленням Божої імперії в усій її повноті, зображують цю майбутню епоху з точки зору рясної їжі та бенкетів для всіх. Єзекіїль передбачає епоху, коли «дерева в полі дадуть свій плід, а земля дасть свій урожай. Вони будуть безпечно на своїй землі… коли Я зламаю прути їхнього ярма та врятую їх з руки тих, хто поневолив їх… Я дам їм пишну рослинність, щоб вони більше не гинули від голоду в землі…» (Єзекіїля 34:27-29). Ця епоха безпечного та поживного постачання їжі настає, коли Бог порушує самовдоволене правління імперських держав. Ісая передбачає епоху, коли «на цій горі Господь Саваот влаштує для всіх народів бенкет із ситної їжі, бенкет із витриманих вин, із ситної їжі, наповненої мозковим мозком, із витриманих, чистих вин» (Ісая 25:6-10a). Одна з причин, чому нову епоху часто зображують як рясну їжу, полягає в її відсутності в сьогоденні. Ісус виконує Божу волю, щоб голодні люди були нагодовані. Він передбачає щедре благословення доброї їжі, описане Єзекіїлем та Ісаєю, у часи, коли Боже царство буде повністю встановлено. І він повторює чудеса Іллі, коли він помножив хліб та олію вдови з Сарепти (1 Царів 17:10-16), та Єлисея, коли він помножив олію вдови та нагодував сто людей (2 Царів 4:1-7, 42-44). У вірші 30 благословення описується такими словами: «Усі їли й наситилися». Псалом 107:9 оспівує Божу дію: «Він насичує спраглих, а голодних наповнює благами». Бог втручається в цю сцену, щоб примножити обмежені ресурси, щоб їжі було вдосталь. Нагодовано не лише п’ять тисяч чоловіків, жінок та дітей, а й залишилося «дванадцять повних кошиків». Ісус демонструє своє панування над цими харчовими ресурсами так само, як Він демонструє свою владу над хворобами, гріхом, суботою, життям людей та морем.

Питання, яке ставить Христос, таке: «Чи віриш ти, що Я можу зробити те, про що просиш?» І я не знаю, що Господь сказав би про різні хвороби, які має кожен з нас. Але питання не в тому, щоб люди зцілилися від своїх хвороб, а в тому, щоб їм допомогли повірити в Христа, повірити, що ми можемо зцілитися від нашої духовної темряви та нашої духовної сліпоти . Якимось чином Господь запитує і тебе, і мене, і кожного з нас: «Чи віриш ти, що Я здатний це зробити?» І коли ти відповідаєш ствердно, ти одразу ж оживляєшся, одразу ж спонукаєшся до дії, одразу ж йдеш за Господом. Ти віриш , що Господь здатний простити тебе, очистити тебе, просвітити тебе, освятити тебе, дати тобі покаяння, благодать, смирення та всілякі чесноти. Отже, неможливо відповісти Господу «так» і залишитися таким, яким ти є. Ти одразу ж зцілишся: почнеш думати по-іншому, почнеш відчувати по-іншому.

Які причини духовного (або навіть психологічного) паралічу? Причин багато, це може це бути почуття провини? Страх? Жаль? Переживання відкинення? Розпач війни, втрати? Відчуття нікчемності чи негідності (ніхто не гідний — Бог діє через нас, незважаючи на нас)? Чи може це бути звичний гріх? Чи це сумнів у здібностях? Будь-що з цього може призвести до плутанини або нерішучості, і ми стаємо «паралітиками». Тоді у нас виникає духовний параліч, який тримає нас на хворому ліжку та нездатними діяти. У Буття 22:1-19 є уривок, який іноді називають «зв’язуванням» Ісаака через те, як Авраам зв’язав свого сина, готуючись принести його в жертву Господу. Ми всі знаємо, чим закінчилася ця історія: оскільки Авраам був настільки смиренним і слухняним Богові – навіть до такої міри, що був готовий віддати свого єдиного сина – йому дозволили «розв’язати» Ісаака і замість цього принести в жертву барана. Протягом свого земного життя Ісус виконував служіння розв’язання. Він виганяв демонів, які тримали людей у ​​поневоленні. Він звільняв людей від фізичних хвороб. Словами прощення він звільняв інших від провини та сорому. І, як ми бачимо в сьогоднішньому євангельському читанні, він часто розв’язував людей більше ніж на одному житті. У сьогоднішній історії фізичне зцілення слідувало за глибшим звільненням від гріха. Як Господь ров’язав паралітика від гріха і хвороби, то і нас так само звільнть, він для цього і прийшов у наше життя.

Кожен переживав зло — прямо чи опосередковано, ба більше тепер переживаємо зло війни. Існує безліч визначень та теорій про зло. Згідно зі Святим Письмом, зло стоїть у подвійній опозиції до добра. Господь ховає Своє обличчя від зла, яке Він не може терпіти (пор. Второзаконня 31:18; Авакума 1:13). Божому народу наказано ненавидіти зло та любити добро (пор. Йов 2:3; Псалми 97:10; Амос 5:15). Страх Господній — це ненависть до зла (пор. Приповісті 8:13). Зло є антитезою святості, і його ненавидить Бог, який любить праведність і ненавидить беззаконня (пор. Псалми 5:5; 45:7; Захарія 8:17). Зло може бути подолане добром (пор. Римлян 11:21). І кожен, хто чинить зло, не бачив Бога (3 Івана 11). Одержимі демонами чоловіки в сьогоднішньому євангельському читанні представляють язичників які були поневолені поклонінням ідолам та фальшивим богам. Міста Гераса та Гадара, на схід від Галілейського моря та річки Йордан, у «країні Гадаринів», були язичницькими містами, мешканці яких були культурно радше грецькими, ніж семітськими. Це пояснює випас свиней у сьогоднішньому оповіданні. Тому, подібно до тих біснуватих гадаринців, нам час залишити цвинтар зла і натомість стати тими, ким ми покликані бути у Христі. Настав час прийняти нашу справжню ідентичність як тих, хто створений за образом і подобою Божою. Щирою вірою, чесним сповіданням та справжнім покаянням прийміть безмежну милість Того, хто так любить нас, що переміг гріх і смерть, щоб вивести нас з відчаю гробниці до радості Царства. Зараз час сповідувати Христа та вірити в Нього, пропонуючи Йому кожен вимір нашого життя для визволення та перетворення, яке не знає меж. Зараз час відвернутися від ізольованих страждань гріха до радісного спілкування з тими, хто був звільнений милосердям Христа.

На великій Вечірні Різдва Івана Хрестителя читаємо два уривки зі Старого Завіту, які говорять про чудесне народження синів від неплідних матерів: Ісаака від Сари та Самсона від жінки Маноаха. Ці читання підібрані у цей празник як прообрази народження Івана Хрестителя від неплідної Єлизавети. У цих біблійних текстах виголошується велич Бога, для Якого нема нічого важкого чи неможливого, а також потреба довіри людини до Бога. Особливо це підкреслюють літургічні тексти на Вечірні: «Йоан своїм народженням розв'язує Захаріїну німоту, бо не личило батькові мовчати, коли надійшов Голос. Бо як спочатку він занімів, не віривши, так розв'язався язик батька, якому був сповіщений, і народився Голос Слова та Предтеча Світла». Коли нам здається, що вже нічого не може змінити мою ситуацію, а розум каже, що любі спроби надіє є марні – подивімся на образ Івана, ім’я якого означає «Бог милосердний». Довіра до Бога розв’язує нашу духовну німоту, коли багато питань:війна, хвороба, смерть... Даючи старіючій бездітній парі нове життя… Бог милостивий. Роблячи те, що здавалося неможливим, можливим… Бог милостивий. Творячи чудеса там, де ми найменше очікуємо… Бог милостивий. Бог милостивий, пропонуючи нам найцінніший дар: надію. І ось так сталося, що ще до того, як ця дитина вимовила хоч слово, Іван, просто назвавши своє ім'я, сповістив про надію, яка прийде з Христом. Бог милостивий. Як відчайдушно нам потрібно почути це зараз. Ця новина може бути приголомшливою та гнітючою. Коли дітей, що плачуть, виривають з обіймів засмучених батьків у часи політичного обливання брудом, війни та нестабільності по всьому світу, може виникнути спокуса забути цю просту, незаперечну та незмінну істину: попри наші труднощі та сумніви, наші проблеми та невдачі… Бог милостивий. І Божа благодать – це те, що нас підтримує. І це приходить до нас як благословенне нагадування про те, що може зробити Бог. Єлизавета, мати Хрестителя, сказала це так чітко та так досконало, як це часто роблять матері. «Його зватимуть Іваном». Тому що Бог милостивий

«Господи, будь ласка, допоможи моєму слузі».Римський сотник у відчаї благав Ісуса. Хоча він був капітаном, який очолював сотню римських воїнів, його серце було зосереджене на одному слузі, який страждав удома. Той слуга страждав від тяжкої хвороби і був на межі життя і смерті. Почувши чутки про Ісуса, сотник, тримаючись за останню надію, прийшов попросити цього чоловіка про допомогу. Римський солдат, язичник, мав глибшу віру, ніж будь-хто в Ізраїлі. Ця подія також була першим знаком того, що Євангеліє зрештою пошириться по всьому світу. Цей сотник добре розумів, що в «слові» Ісуса є авторитет. Він знав, що влада — це «сила, яка діє через слова». У Євангелії зафіксовано лише два випадки під час публічного служіння Ісуса, коли Він був «вражений». Один із них — віра цього сотника. Інший — невір’я мешканців Назарета. Віра полягає не в тому, щоб чіплятися за те, чи будуть виконані наші бажання, а в тому, щоб довіряти та підкорятися слову Божому.