Проповіді

Коли перша радість та піднесення Воскресіння вщухають, ми постаємо перед реальністю: страхом, розгубленістю та сумнівами. Не всі вірили, що Ісус справді воскрес із мертвих. Зрештою, вони бачили, як Його засудили, били та розіп'яли. Вони були свідками Його смерті на хресті та бачили, як Його поховали, тож як Він міг бути живим? У тексті недільного Євангелія сказано, що «двері були замкнені». Учні Ісуса переховувалися, оскільки римляни також шукали Його послідовників. Вони ховалися, бо були засмучені, розчаровані та налякані всім тим, що побачили й пережили кілька днів тому. У своєму коментарі на цей текст святий Кирил Олександрійський звертає увагу на той факт, що після смерті свого Вчителя учні боялися за своє життя, що юдеї прийдуть за ними. І, як доводить подальша історія, вони певною мірою мали рацію боятися. Однак, незважаючи на свій страх та людські спроби відгородитися від усіх, Христос, Воскреслий з мертвих, входить прямо крізь ці міцні дерев'яні двері. Як каже святий Кирил – Зверніть увагу, як своїм чудесним входом крізь замкнені двері він ще раз показує, що він є Богом за своєю природою і що він не хто інший, як той, хто жив серед них раніше. У цей день, коли ми святкуємо обʼявлення Христа Його апостолам через замкнені, зачинені двері, ніколи не забуваймо також, що немає таких дверей, жодного валуна, через які наш Воскреслий Господь не пройшов би, щоб досягти кожного з нас у наших сумнівах, у наших гріхах та жорстокості серця. І так само, як Він прийшов за Томою, так Він приходить і за кожним із нас, через зачинені двері наших сердець – у наших сумнівах, у нашому відчаї, якщо тільки ми маємо смирення, як Тома, залишити свої сумніви та визнати, що ми помилялися, та сповідувати Істину, коли вона нам являється. Як сказано на Утренні сьогоднішнього свята – Цього дня весна пахне; і нове творіння танцює; сьогодні засува знято з дверей невір'я, як вигукує друг Тома: Ти — Господь мій і Бог.

У Великий Четвер увага Церкви звертається на події, що відбувалися у Світлиці та в Гефсиманському саду. У Світлиці, під час трапези, Ісус встановив таїнство святої Євхаристії, а також умив ноги Своїм учням. Гефсиманський сад звертає нашу увагу на викупну слухняність Ісуса та його піднесену молитву (Мт. 26:36-46). Він також нагадує нам про боягузливий, підступний вчинок Юди, який зрадив Христа поцілунком, знаком любові та дружби. Відомий американський богослов о.Олнександр Шмеман описуючи суть Стасного Четверга каже, що дві події формують літургію Великого та Страсного Четверга: Тайна вечеря Христа з Його учнями та зрада Юди. Значення обох полягає в любові. Тайна вечеря – це найвище одкровення викупної любові Бога до людини, любові як самої суті спасіння. А зрада Юди показує, що гріх, смерть і самознищення також зумовлені любов’ю, але спотвореною любов’ю, любов’ю, спрямованою на те, що не заслуговує на любов. У цьому полягає таємниця цього унікального дня, і його літургія, де світло і темрява, радість і смуток так дивно змішуються, ставить перед нами вибір, від якого залежить вічна доля кожного з нас.

У Велику середу Церква закликає вірян зосередити увагу на двох постатях: грішниці, яка помазала голову Ісуса незадовго до Його страстей (Мт 26:6-13), та Юді — учневі, який зрадив Господа. Перша визнала Ісуса Господом, тоді як другий відцурався від Учителя. Одна була визволена, інший же став рабом. Одна успадкувала Царство, а інший впав у загибель. Ці дві людини ставлять перед нами питання, пов’язані зі свободою, гріхом, пеклом і покаянням. Літургічні тексти Великої Середи роблять паралелі між жінкою грішницею і Юдою зрадником: «О дине окаянство! Бачачи блудницю, що цілувала стопи, думав про улесливе цілування для зради; вона волосся розпустила, а він, гнівом зв’язаний, носив замість мира злосморідну злобу; заздрість не дає переваги корисному. О Юдине окаянство! Від нього звільни, Боже, душі наші». «Коли грішниця приносила миро, тоді ученик змовлявся з беззаконними; та раділа, виливаючи дорогоцінне миро, цей же поспішав продати Безцінного; та Владику пізнала, а цей від Владики відлучився; та визволилась, а Юда став рабом ворога. Страшним є лінивство, великим є покаяння: його ж даруй мені, Спасе, що постраждав за нас, і спаси нас».

У Великий вівторок згадується полеміка між Ісусом та книжниками і фарисеями. В храмі Ісус проголошує свої останні проповіді і притчі: про податок кесарю, про воскресіння мертвих, про Страшний суд і кінець світу, притчі про десять дів і таланти. Основна думка в притчах наголошує про неочікуване пришестя Господа і невідворотність суду Божого. У цей день ми згадуємо Христа, який приходить, як Наречений котрий шукає Своїх улюблених – шукає нас! – запрошуючи нас на Свій пасхальний бенкет. Минуле відбулося і не може бути змінене, але теперішнє та майбутнє стають реальністю, і в нашій взаємодії з Богом ми формуємо цю реальність. З цих притч ми дізнаємося щонайменше дві основні речі. По-перше, Судний день буде подібним до ситуації, в якій опинилися подружки нареченої (або діви) з притчі: деякі готові до нього, деякі ні. Час, коли людина вирішує звернутися до Бога, – це зараз, а не в якийсь невизначений момент у майбутньому. Якщо «час і приплив нікого не чекають», то, безумовно, Парусія (Друге славне пришестя Христа) не є винятком. Трагедія зачинених дверей полягає в тому, що їх зачиняють окремі люди, а не Бог. Виключення з весільного бенкету, царства, є нашим власним творінням. По-друге, нам нагадують, що пильність і готовність не означають виснажливого, бездуховного виконання формальних і порожніх зобов'язань. Зовсім точно це не означає бездіяльність і лінощі. Пильність означає внутрішню стабільність, тверезість, спокій і радість. Вона означає духовну пильність, уважність і пильність. Пильність – це глибока особиста рішучість знайти і виконати волю Бога, прийняти кожну заповідь і кожну чесноту, а також оберігати розум і серце від злих думок і дій. Пильність – це сильна любов Бога.

Дні Страсного тижня мають свою певну тематику для роздумів. Великий Понеділок має дві теми: життя святого Йосипа Праведного та історію про усохшу смоковницю. Життя святого Йосипа тісно переплетено з особою Ісуса Христа, Йосип є старозавітнім праобразом несправедливого страждання Христа. Йосип був посланий своїм батьком Яковом до братів, чи все гаразд із іхніми отарами, так і Христос був посланий Отцем, аби спасти людей. З ними обома не справедливо поступили брати, намагалися вбити, Йосипа продали в рабство думаючи, що вже ніколи його не побачать, а Ісуса прибили до хреста, думаючи, що вирішили справу усунувши Його фізично. Продавши Йосипа у рабство, а Христа зрадили за одну ціну – ціна за одного раба. Йосип і Христос пропонують «хліб життя». Усі єгиптяни прийшли до Йосипа й сказали: Дай нам хліба, бо навіщо нам помирати? Йосип сказав: «Дайте свою худобу, і я дам вам хліба для вашої худоби, якщо гроші закінчаться». Вони привели свою худобу до Йосипа, і Йосип дав їм хліба… Таким чином він нагодував їх хлібом. А Ісус дав своє тіло, що дає життя вічне. Смоковниця та храм: уроки Великого понеділка Згідно з Євангеліями (особливо Матея 21:12–17 та Марка 11:15–19), Ісус входить до храму в Єрусалимі та виганяє міняйлів, засуджуючи комерційне використання священного місця. «Дім Мій домом молитви назвуть, а ви робите з нього вертеп розбійників» – Матея 21:13.Цей вчинок демонструє авторитет Ісуса та його виклик релігійному лицемірству. У Євангелії від Марка 11:12–14 та Матвія 21:18–22 Ісус проклинає фігове дерево за те, що воно не приносить плодів. Дерево засихає, символізуючи суд над духовною безплідністю, що часто інтерпретується як попередження тим, хто здається вірним, але не має справжньої праведності.

Марка 10:32-45 – преп.Марії Єгипетської Пʼята Неділя Великого Посту 22 березня ​Сьогоднішня неділя має спомин преподобної Марії Єгипетської, покровительки всіх, хто кається у своїх гріхах. Знаємо непросте її життя, грішницю, яка через покаяння отримує прощення і стає святою. Важлива деталь із її життєпису, в одному моменті вона почула голос: «Як перейдеш Йордан, здобудеш справжній мир». Біблійною мовою це означає покинути старе життя і отримати нову реальність. «Перейдіть за Йордан і знайдете славний спокій», ці слова описують перехід ізраїльтян після 40 років блукання пустелею до Обіцяної землі (Ісус Навин 1:11). Це певний символ переходу від нестабільності до безпечної спадщини, що представляє послух, заснований на вірі, кінець боротьби та отримання Божих обітниць. Також це крок віри та послуху: перехід через повеноводну річку Йордан вимагав від ізраїльтян довіри до Божої заповіді, а не до власної логіки, перехід від «покладання на людські зусилля» до «покладання на Бога». ​У сімейному житті ми часто можемо стати свідками «переходу через Йордан». Таїнство вінчання у візантійському обряді використовує покладання вінців на голови молодятам, як символ мучеництва. Тобто, я буду помирати у власному «я», задля своєї дружини і навпаки, віддати себе одне одному взаємно і остаточно. Найбільшим викликом для нашого подружжя це є егоїзм. Він руйнує наші відносини, адже кладе на перше місце у нашій сімʼї мої власні питання, а потім іншого. ​«Перейти через Йордан» це почати життя із нового листа, це вміння попросити пробачення у подружжі. Це здатність ставати краще і сильніше гордині та пристрасті. Це вміння дивитися на спільне теперішнє, а не на зранене минуле. «Перейти через Йордан» це про довіру у стосунках, це про співпрацю.

Марка 9:17-31 – преп.Івана Ліствичника Четверта Неділя Великого Посту 15 березня Страждання дітей для батьків є одним із найважчих болів. Мама яка виносила дитину під своїм серцем разом із батьком можуть провести біля ліжка дитини всю ніч, коли дитина має гарячку. Не раз можемо чути, як батьки кажуть, краще мене боліло, краще я б страждав, аніж моя дитина. І це не залежить від віку дитини і батьків, це все відбувається протягом цілого життя, чи із-за фізичного чи духовного страждання, чи якихось невдач. Сьогодні родини нашого народу страждають важко у цій війні. Від 24 лютого 2022 року по сьогоднішній день по статистиці маємо 685 загиблих дітей, 2375 поранених, 2294 зниклих безвісти, 20000(!) примусово переміщених. Навіть не можна уявити, що переживають їх батьки. У сьогоднішньому євангелію батько страждаючого сина каже до Ісуса: «Змилуйся над нами і нам поможи!». Дійсно, коли є страждання дітей батьки ладні використати кожну нагоду, аби допомогти дитині. Але є моменти, коли батьки можуть не зауважити проблеми, чи страждання дитини, особливо це стосується підлітків. У війні страждають і кризують всі, лиш дорослі більш менш можуть дати собі раду, а ось з дітьми є набагато важче. Діти – найбільш вразлива категорія під час війни. Інколи вони не розуміють, чому зараз знаходяться далеко від своїх домівок, чому залишили свої улюблені іграшки, розлучилися з друзями, вони дуже потребують батьківської підтримки. Тому подібно, як батько у сьогоднішній біблійній історії треба привести дитину до Бога, той який є джерелом життя і мудрості. Батьки можуть дати для дитина багато: фінанси, нерухомість, карʼєру, але якщо не приведуть до пізнання Бога, то все інше є марнотою. Перебування перед Богом вчить дорослих і дітей до прийняття Хреста у своєму житті, дає мудрість пошуків сенсів і цінностей у цьому світі, моральних і християнських принципів, на яких будуються взаємовідносини. Батьки мають вимолювати своїх дітей, вчити їх любити Бога і людей. Бо навчені діти віри ніколи не зачнуть війни, ніколи не принижуватимуть іншого, ніколи не завдадуть болю іншій людині, ніколи не візьмуть того, що їм не належить.

«Колись тікаючи шляхами пустелі до Єгипту з Пречистою і младенцем Ісусом ти Обручниче, врятував Його від меча Іродового. І нас гонимих Сатаною, блукаючих по пустелі світу цього, рятуй від нападу його та охорони від від погибелі вічної». Цей кондак вірні співають у Молебні до Святого Йосипа Обручника протягом березня місяца, який у Католицькій Церкві посвячений вшануванню цього святого. Тож просимо Святого Йосипа щоб беріг наше воїнство від рани тілесної і душевної. Просимо його щоб піклувався про наш народ і наші родини так, як про младенця Ісуса з Богородицею. З огляду на це Папа Франциск у своєму Апостольському листі «Patris corde» («Батьківським серцем») каже, що у кожній ситуації Йосип здатен був промовити «fiat» (най так буде) – як Марія під час Благовіщення й Ісус у Гетсиманії. У житті часто трапляються події, значення яких ми не розуміємо, подібно тої що переживає наш нарід сьогодні. Зазвичай наша перша реакція – це розчарування й агресія. Йосип же відкладає судження набік, щоби звільнити простір для самих подій, і, хоча вони здаються таємничими, приймає їх, бере відповідальність за них і вписує їх у свою історію. Тому у Рік родини молимося у цьому місяці до св.Йосифа і наслідуємо його приклад служіння. Святий Йосипе Обручнику, моли Бога за нас!

Марка 2:1-12 – Зцілення розслабленого Друга Неділя Великого Посту 1 березня Коли ми чуємо євангельську історію про зцілення розслабленого, то десь не зауважуємо про роль осіб, які принесли ноші з хворим чоловіком. Марко вживає у цьому уривку дієслова, які вказують на особливу активність цих чотирьох людей: прийшли до Ісуса, несли розслабленого, розкрили стелю, опустили ноші. Ці дії людей демонструють бажання допомогти, не зважаючи на перепони, служіння, підтримку і розуміння того, хто може допомогти у зціленні цього чоловіка. Хвороба і страждання є завжди найважчим випробовувань для людини, бо вони тривають ціле життя людини. Хвороба і страждання одного члена родини змушує допомоги і співістраждання від інших членів родини. Бо християнська сімʼя не може бути байдужа до страждань рідних, вона відчуває свій обовʼязок допомогти і бути поруч з близькою людиною, яка страждає. У наших реаліях страждання членів родин можуть бути різні. Це і фізичні хвороби, залежності, поранення на війні. Але це можуть бути хвороби і зранення душевні, як наприклад: полон когось із близьких, втрати на війні, самотність, пережиття різних криз, втрата роботи, чи працезданості, отже всього того, що так може глибоко ранити людське серце. Тому родина - це те середовище у якому потрібно плекати підтримку і розуміння до тих, хто потребує допомоги у ній самій. Коли ми розділяємо і приймаємо страждання близьких, то це стає великим внеском у лікування хворих. Сама атмосфера любові і розуміння дає надію і силу вийти із недуги. Чому ми кажемо, що вдома і стіни лікують? Не цегла є ліком, а присутність вдома осіб, які люблять і попри все допомагають. Це ознака того, що хворий не є самотній у своєму стражданні, і що не зважаючи на свою недугу є важливим для своєї родини. Так і в сьогоднішньому читанні друзі розслабленого стали учасниками чуда і зцілення розслабленого, так і наші родини мають мати особливу активність допомогти, послужити близьким хворим, не зважаючи ні на що, та привести до Господа Ісуса і стати учасниками чуда. Можливо це не чудо зцілення, але точно чудо любові до того, хто цього потребує.

Цього тижня на Вечірні читання із книги Буття нам переповідали історію сотворення світу і людства, а також падіння наших прабатьків. Однією із думок які виходять із цих текстів є постійний зв’язок Бога і людини, що породжує життя і гармонію. І навпаки, коли людина втрачає довіру (зв’язок) з Богом, то втрачає все, що вона отримала. Тому в рамках святкування сьогоднішньої Першоі Неділі посту можемо співставити ікону та спілкування. Ікона є живою частиною обряду Церкви. Ікона – дає можливість спілкуванню з Богом. Ми віримо, що після Воплочення Господнього ікона стає однією із можливих відносин з Богом. Це стає визнанням істини, що «Бог явився в тілі» (1 Тимотея 3:16). А ікони святих розповідають нам про плід Божої любові в серцях написаних. Тому євангеліє та ікона виражають одну і ту ж Істину. Святі Отці називали ікону Євангелієм для неграмотних. «Зображення використовуються в храмах, щоб ті, хто не знає грамоти, хоча б, дивлячись на стіни, читали те, що не в силах прочитати в книгах», — писав св. Григорій Великий Папа Римський. За словами преп. Івана Дамаскина, «зображення є нагадування: чим є книга для тих, які пам'ятають читання і письмо, тим же для неписьменних служить зображення; і що для слуху — слово, це ж для зору — зображення; за допомогою розуму ми вступаємо в єднання з ним». Преп. Теодор Студит підкреслює: «Що в Євангелії зображено за допомогою паперу і чорнила, то на іконі зображено за допомогою різних фарб або будь-якого іншого матеріалу». Тому піст є часом і нагодою віднайти свій втрачений через гріх первообраз, час аби знову відновити зв’язок із Тим, хто дає життя і гармонію. Св. Григорій Ніський говорить: «Кожен з нас є живописцем свого життя: душа - полотно, чеснотами є кольори, а Христос є зразком, на якому ми маємо малювати».