Проповіді

Питання, яке ставить Христос, таке: «Чи віриш ти, що Я можу зробити те, про що просиш?» І я не знаю, що Господь сказав би про різні хвороби, які має кожен з нас. Але питання не в тому, щоб люди зцілилися від своїх хвороб, а в тому, щоб їм допомогли повірити в Христа, повірити, що ми можемо зцілитися від нашої духовної темряви та нашої духовної сліпоти . Якимось чином Господь запитує і тебе, і мене, і кожного з нас: «Чи віриш ти, що Я здатний це зробити?» І коли ти відповідаєш ствердно, ти одразу ж оживляєшся, одразу ж спонукаєшся до дії, одразу ж йдеш за Господом. Ти віриш , що Господь здатний простити тебе, очистити тебе, просвітити тебе, освятити тебе, дати тобі покаяння, благодать, смирення та всілякі чесноти. Отже, неможливо відповісти Господу «так» і залишитися таким, яким ти є. Ти одразу ж зцілишся: почнеш думати по-іншому, почнеш відчувати по-іншому.

Які причини духовного (або навіть психологічного) паралічу? Причин багато, це може це бути почуття провини? Страх? Жаль? Переживання відкинення? Розпач війни, втрати? Відчуття нікчемності чи негідності (ніхто не гідний — Бог діє через нас, незважаючи на нас)? Чи може це бути звичний гріх? Чи це сумнів у здібностях? Будь-що з цього може призвести до плутанини або нерішучості, і ми стаємо «паралітиками». Тоді у нас виникає духовний параліч, який тримає нас на хворому ліжку та нездатними діяти. У Буття 22:1-19 є уривок, який іноді називають «зв’язуванням» Ісаака через те, як Авраам зв’язав свого сина, готуючись принести його в жертву Господу. Ми всі знаємо, чим закінчилася ця історія: оскільки Авраам був настільки смиренним і слухняним Богові – навіть до такої міри, що був готовий віддати свого єдиного сина – йому дозволили «розв’язати» Ісаака і замість цього принести в жертву барана. Протягом свого земного життя Ісус виконував служіння розв’язання. Він виганяв демонів, які тримали людей у ​​поневоленні. Він звільняв людей від фізичних хвороб. Словами прощення він звільняв інших від провини та сорому. І, як ми бачимо в сьогоднішньому євангельському читанні, він часто розв’язував людей більше ніж на одному житті. У сьогоднішній історії фізичне зцілення слідувало за глибшим звільненням від гріха. Як Господь ров’язав паралітика від гріха і хвороби, то і нас так само звільнть, він для цього і прийшов у наше життя.

Кожен переживав зло — прямо чи опосередковано, ба більше тепер переживаємо зло війни. Існує безліч визначень та теорій про зло. Згідно зі Святим Письмом, зло стоїть у подвійній опозиції до добра. Господь ховає Своє обличчя від зла, яке Він не може терпіти (пор. Второзаконня 31:18; Авакума 1:13). Божому народу наказано ненавидіти зло та любити добро (пор. Йов 2:3; Псалми 97:10; Амос 5:15). Страх Господній — це ненависть до зла (пор. Приповісті 8:13). Зло є антитезою святості, і його ненавидить Бог, який любить праведність і ненавидить беззаконня (пор. Псалми 5:5; 45:7; Захарія 8:17). Зло може бути подолане добром (пор. Римлян 11:21). І кожен, хто чинить зло, не бачив Бога (3 Івана 11). Одержимі демонами чоловіки в сьогоднішньому євангельському читанні представляють язичників які були поневолені поклонінням ідолам та фальшивим богам. Міста Гераса та Гадара, на схід від Галілейського моря та річки Йордан, у «країні Гадаринів», були язичницькими містами, мешканці яких були культурно радше грецькими, ніж семітськими. Це пояснює випас свиней у сьогоднішньому оповіданні. Тому, подібно до тих біснуватих гадаринців, нам час залишити цвинтар зла і натомість стати тими, ким ми покликані бути у Христі. Настав час прийняти нашу справжню ідентичність як тих, хто створений за образом і подобою Божою. Щирою вірою, чесним сповіданням та справжнім покаянням прийміть безмежну милість Того, хто так любить нас, що переміг гріх і смерть, щоб вивести нас з відчаю гробниці до радості Царства. Зараз час сповідувати Христа та вірити в Нього, пропонуючи Йому кожен вимір нашого життя для визволення та перетворення, яке не знає меж. Зараз час відвернутися від ізольованих страждань гріха до радісного спілкування з тими, хто був звільнений милосердям Христа.

На великій Вечірні Різдва Івана Хрестителя читаємо два уривки зі Старого Завіту, які говорять про чудесне народження синів від неплідних матерів: Ісаака від Сари та Самсона від жінки Маноаха. Ці читання підібрані у цей празник як прообрази народження Івана Хрестителя від неплідної Єлизавети. У цих біблійних текстах виголошується велич Бога, для Якого нема нічого важкого чи неможливого, а також потреба довіри людини до Бога. Особливо це підкреслюють літургічні тексти на Вечірні: «Йоан своїм народженням розв'язує Захаріїну німоту, бо не личило батькові мовчати, коли надійшов Голос. Бо як спочатку він занімів, не віривши, так розв'язався язик батька, якому був сповіщений, і народився Голос Слова та Предтеча Світла». Коли нам здається, що вже нічого не може змінити мою ситуацію, а розум каже, що любі спроби надіє є марні – подивімся на образ Івана, ім’я якого означає «Бог милосердний». Довіра до Бога розв’язує нашу духовну німоту, коли багато питань:війна, хвороба, смерть... Даючи старіючій бездітній парі нове життя… Бог милостивий. Роблячи те, що здавалося неможливим, можливим… Бог милостивий. Творячи чудеса там, де ми найменше очікуємо… Бог милостивий. Бог милостивий, пропонуючи нам найцінніший дар: надію. І ось так сталося, що ще до того, як ця дитина вимовила хоч слово, Іван, просто назвавши своє ім'я, сповістив про надію, яка прийде з Христом. Бог милостивий. Як відчайдушно нам потрібно почути це зараз. Ця новина може бути приголомшливою та гнітючою. Коли дітей, що плачуть, виривають з обіймів засмучених батьків у часи політичного обливання брудом, війни та нестабільності по всьому світу, може виникнути спокуса забути цю просту, незаперечну та незмінну істину: попри наші труднощі та сумніви, наші проблеми та невдачі… Бог милостивий. І Божа благодать – це те, що нас підтримує. І це приходить до нас як благословенне нагадування про те, що може зробити Бог. Єлизавета, мати Хрестителя, сказала це так чітко та так досконало, як це часто роблять матері. «Його зватимуть Іваном». Тому що Бог милостивий

«Господи, будь ласка, допоможи моєму слузі».Римський сотник у відчаї благав Ісуса. Хоча він був капітаном, який очолював сотню римських воїнів, його серце було зосереджене на одному слузі, який страждав удома. Той слуга страждав від тяжкої хвороби і був на межі життя і смерті. Почувши чутки про Ісуса, сотник, тримаючись за останню надію, прийшов попросити цього чоловіка про допомогу. Римський солдат, язичник, мав глибшу віру, ніж будь-хто в Ізраїлі. Ця подія також була першим знаком того, що Євангеліє зрештою пошириться по всьому світу. Цей сотник добре розумів, що в «слові» Ісуса є авторитет. Він знав, що влада — це «сила, яка діє через слова». У Євангелії зафіксовано лише два випадки під час публічного служіння Ісуса, коли Він був «вражений». Один із них — віра цього сотника. Інший — невір’я мешканців Назарета. Віра полягає не в тому, щоб чіплятися за те, чи будуть виконані наші бажання, а в тому, щоб довіряти та підкорятися слову Божому.

Ставши на шлях віри найважче — навчитися довіряти Богові не лише у великих справах, які, зрештою, трапляються лише час від часу, а й у безлічі дрібниць, які складають моє повсякденне життя. І все ж, саме цієї щоденної, щогодини, щохвилини, довіри до Бога вимагає від нас Ісус. Він просить нас мати таку ж довіру до Нього, як Він має до Отця. І це важко. Ні багатство, ні бідність не звільняють нас від турбот, які відволікають нас від Царства Божого. Чи багаті ми чи бідні, голодні чи ситі, голі чи одягнені, всі ми схильні до турбот, які змушують нас йти на невеликі компроміси. Жити вірою означає бути готовим прийняти Бога, Який пропонує Себе нам, довіряючи Йому своє життя в кожну мить нашого життя. Жити вірою означає відповідати на Божу жертву в Ісусі Христі, вільно пропонуючи своє життя назад Богові в кожну мить мого дня.

Бог не кличе нас усіх однаково і не з однією метою. Він знає та бачить характер і здібності кожного, і відповідно призначає кожному роль і служіння, які він має мати. Але Бог кличе нас сьогодні, як Він зробив це з учнями, у дуже конкретній ситуації нашого життя, посеред нашої щоденної рутини, прямо там, де ми працюємо. Це відбувається в церкві чи під час молитви, а радше посеред подій життя. Наша відповідь є ключовою тут, оскільки ми покликані закинути свої сіті, щоб негайно відповісти та слідувати за Ним. На жаль, багато хто з нас заплутався в сітках світу. Що заважає мені сьогодні справді всім серцем слідувати за Ісусом? Яка несвобода заважає мені бути всім Богом і належати Йому?

На початку своєї праці Про Трійцю святий Августин цитує Пс 104:4: "Шукайте Господа-і сповнитеся силою, шукайте лице Його повсякчас!". Для Августина пошук є розумінням, не просто інтелектуальним, але реальним досвідом. "Любий читачу, коли ти у чомусь переконаний, як і я,-іди зі мною; коли вагаєшся-шукай разом зі мною; коли бачиш, що зайшов не туди,- повертайся до мене, а якщо схибив я - клич мене до себе. Так ми будемо іти дорогою любові разом, прямуючи до того, про кого сказано: "Шукайте лице Його повсякчас!". Для того аби наблизитися до таємниці Пресвятої Трійці християнин повинен перейти через внутрішню переміну, наш розум повинен очиститися і стати гідним та здатним прийняти те, що шукаємо. Пізнання Бога це близькість з Богом, радість у Бозі, пізнання до тієї міри, доки ми пізнані.

Спосіб зображення події П'ятидесятниці, про яку розповідається в Діяннях апостолів, залишився по суті незмінним. Єдина відмінність на іконі полягає в присутності або відсутності Божої Матері в центрі групи апостолів. Таким чином, ми маємо два способи представлення події в іконографії. Один тип зображує Дванадцятьох і залишає порожній простір у центрі, що символізує престол, приготований для Другого пришестя Господа. Другий тип бачить Марію в центральному просторі, оточену апостолами, поки Святий Дух сходить. В іконографії історична подія не просто зображується як фото; радше значення розширюється і виходить за рамки простого опису того, що сталося. Якщо Марії немає, це підкреслює, що Марії не потрібно було отримувати Святого Духа, оскільки вона вже отримала його під час Благовіщення. Якщо Марія присутня на іконі, це підкреслює, що ікона є зображенням Церкви, а в іконографії Марія завжди є фігурою Церкви. Ікона П'ятидесятниці, таким чином, є зображенням усієї Церкви. П'ятидесятниця повертає нас до Благовіщення: Церква уподібнюється Богородиці, повній благодаті. Силою Святого Духа Слово стало тілом в утробі Діви і є тілом в утробі Церкви. Логос, Слово, проголошене та присутнє в Церкві, – це Бог, втілений у Діві Марії. З дня П'ятидесятниці Дух створює Церкву, встановлюючи спільноту віруючих як місце присутності та постійного перебування воскреслого Христа. Святий Дух оживляє тіло, преображає тіло. Він спочиває на Ісусі, на Його тілі: у Втіленні, у Різдві, в Богоявленні на Йордані, у Преображенні; він спочиває на тілі Церкви: у П'ятидесятницю, в Євхаристії. Бачити менше

Сьогодні Церква згадує Перший Вселенський Собор, що відбувся в Нікеї, та 318 богоносних отців. У восьмій главі Євангелія від Івана Господь, навчаючи у храмі, говорить про себе та свої стосунки з Богом Отцем і каже: «Якщо не вірите, що Я Є, то помрете у своїх гріхах» (8:24). Іншими словами, правильне переконання щодо особистості Христа — це не щось філософське, а питання життя і смерті. Він не каже: «Нехай кожна людина вірить у що завгодно». Ні! Він каже: «Якщо ви не вірите, що Я — світло для світу (8:12), творець світу (1:3), Слово Боже, яке існувало до віків з Богом Отцем (1:1–2) та Святим Духом як одна з трьох єдиносущних осіб Святої Трійці, що «Я в Отці, а Отець у Мені» (14:11), то якщо не вірите, що Я Є, то помрете у своїх гріхах» (8:24). Питання вічного життя і смерті. Той самий Господь каже також і в іншому місці: «Я є дорога, і правда, і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене» (14:6), і якщо Христос є правдою, то неможливо наблизитися до Нього з розділеним серцем на ще щось. Сьогодні можемо досвідчувати поверхневу духовність. Можемо називати себе віруючим, але паралельно вірити в забобони, гороскопи, езотерику, чи інші якісь модерні думки. Зрозуміло, коли людина перебуває у якійсь скрутній ситуації життя (війна, знецінення людського життя, труднощі сімейні, соціальні, фінансові), то може намагатися метатися до різних «джерел сили», шукати різні практики. Але зупинімся, хто є для нас Ісус? Сьогоднішня неділя про віру. Всі неділі після Пасхи говорять про особисту зустріч з Воскреслим Христом, а вже в Пʼятидесятниці Господь дає Духа Святого, щоб нести цю особисту зустріч (віру) світові. Тому сьогоднішня неділя питає, чи моя віра в Христа є вірою Церкви Вселенської? Чи не розділене моє серце ще на щось?