Проповіді

Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці, яке відзначаємо сьогодні, займає особливе місце в історії спасіння людського роду. Це день, який вшановує подію глибокого духовного значення: введення Богородиці в Єрусалимськитй храм. Це свято не тільки вшановує посвячення Марії Богу, але також служить нагадуванням про чесноти смирення та послуху, які є центральними для християнської віри. Історія представлення Богородиці не міститься в канонічних Євангеліях, але взята з апокрифічних джерел, зокрема Протоєвангелія Якова, тексту, що датується II століттям. Згідно з цією розповіддю, батьки Марії, Йоаким і Анна, які довгий час були бездітними, отримали небесну звістку про те, що вони народять дитину. На подяку вони поклялися присвятити цю дитину на службу Богу. Коли Марії виповнилося три роки, вони виконали цю обітницю, поставивши її в храм. Введення в храм Пресвятої Богородиці має глибоке богословське та духовне значення. По-перше, воно є прообразом пізнішого приношення младенця Ісуса Христа в храм, символізуючи безперервність божественного плану від Марії до її сина Ісуса. Він також підкреслює чесноти Марії, зокрема її готовність підкоритися Божій волі та її роль взірця святості та відданості. Таємниця перебування Богородиці у святині Старого Завіту є прикладом для нашої найкращої підготовки до пришестя Спасителя у цей світ. Як Марія перебувала у слуханні Слова Божого у храмі приготовлюючись народити Слово для спасіння світу, так і наш час цього посту нехай буде слуханням Слова, яке обовʼязково торкне кожного, хто слухає.

Притча про багатого дурня, знайдена в Євангелії від Луки, є історією, яку Ісус розповів, щоб застерегти від небезпеки жадібності та безглуздості довіряти матеріальним благам. Ця притча є відповіддю на людину з натовпу, який просить Ісуса вирішити суперечку щодо спадщини, і вона розкриває важливі істини про природу справжнього багатства та важливість бути багатим перед Богом. Центральним героєм притчі є багатий чоловік, чия земля дала рясний урожай. Багатство людини не представляється як проблематична за своєю суттю; справді, рясний урожай можна було розглядати як благословення від Бога. Однак реакція багатої людини на цей достаток розкриває стан його серця. Коли постає питання, що робити зі своїми надлишками, його думки відразу звертаються всередину. Він починає планувати, як він може накопичити свої багатства для власного майбутнього комфорту та насолоди. Показовим є монолог багача. Він говорить сам із собою: «Що мені робити?» ( Луки 12:17 ). Далі він використовує займенник першої особи «я» шість разів у інтервалі трьох віршів, виявляючи його самозаглибленість і віру в те, що його багатство є результатом його власних зусиль. Крім того, план людини щодо свого багатства цілком егоїстичний. Він сподівається на майбутнє відпочинку, їжі, пиття та веселощів. Немає жодної думки про використання його достатку для допомоги іншим, немає визнання його відповідальності за управління своїми ресурсами на благо своєї спільноти. Ставлення багатої людини відображає світогляд, який був поширений у стародавньому світі і залишається поширеним сьогодні. Це точка зору, яка розглядає багатство як засіб самозадоволення та самозахисту, спосіб забезпечити власний комфорт і безпеку перед обличчям невизначеності життя. Однак егоїстична точка зору людини зрештою виявляється дурною. Його багатство, яке, як він вірив, забезпечить йому майбутнє, виявляється абсолютно марним перед лицем його власної смертності. Тієї самої ночі, коли він будує свої плани щодо самозадоволення, його життя вимагає від нього. Історія багатого — це повчальна розповідь про небезпеку знайти свою особистість і безпеку в матеріальних благах. Це показує нам, як легко ми можемо стати рабами бажання більшого, як швидко ми можемо забути свою залежність від Бога та відповідальність перед ним.

Ейтан Бар — єврей, який вірить в Ісуса, і єврейсько-християнський вчений, який має кілька наукових ступенів з Біблії та теології, живе в Ізраїлі у одній із своїх книг описує з погляду юдаїзму притчу про Доброго самарянина. Ісус розповів притчу про доброго самарянина у відповідь на запитання знавця Тори який намагався зрозуміти, як здобути прихильність Бога. Ця історія вийшла за рамки свого біблійного походження і стала синонімом безкорисливої допомоги незнайомцям і навіть ворогам без очікування винагороди. Універсальний резонанс цієї історії невипадковий. У єврейському контексті притча про доброго самарянина конкретно стосується питання: “Хто мій “ближній”, якого я маю любити?” Цей запит і його наслідки зробили “Доброго самарянина” однією з найвідоміших історій. Цей знавець Тори, схожий на сучасного професора права, добре знав єврейське право. Він поставив своє запитання не обов’язково як справжній запит, а, можливо, як виклик. В юдаїзмі було прийнято, щоб учитель стояв, а учні сиділи. Проте вчений піднявся не для того, щоб шукати мудрості як скромний учень, а радше для того, щоб перевірити чи кинути виклик авторитету Ісуса та потенційно ввести його в пастку. Фраза “успадкувати вічне життя” стосувалася духовної спадщини людини в потойбічному житті. Вибір, який ми робимо в цьому житті — наші дії та поведінка — не тільки формує наш земний досвід, але й визначає винагороду — спадщину, кажучи “єврейською мовою”, — яку ми отримуємо від Бога в майбутньому світі. Ісус відповів на виклик знавця Тори дослідним запитанням: “Що написано в Торі? Як ви це читаєте? Вчений відповів, цитуючи Тору: “Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм; і люби свого ближнього, як самого себе. ” (Лк 10:26-27) Вчений правильно пов’язав заповіді любові до Бога та любові до ближнього, як до самого себе — зв’язку, на якому Ісус часто наголошував у своїх вченнях. Це визнання висвітлює головну істину: неможливо «любити Бога всім своїм серцем", не "люблячи свого ближнього, як самого себе". Однак центром їхнього обміну була глибша проблема. Ісус підтвердив відповідь: “Ти правильно відповів. Зроби так і будеш жити". Це твердження підкреслює важливість дотримання своїх переконань. Просте знання правильних відповідей, не дорівнює пізнанню Бога чи застосуванню своїх знань у житті. Теоретичні знання служать інструментом, а не кінцевою точкою. Кажучи: “Роби так, і будеш жити”, Ісус посилається на Левіт 18:5: “Дотримуйся Моїх постанов і законів, бо хто їх дотримується, ними житиме.”, який обіцяє Божі благословення тим, хто живе за Його заповідями. В юдаїзмі “життя” означає благословення. Насправді, звичайний єврейський тост "L'Chaim!", що означає "За життя!" часто кажуть на урочистостях в очікуванні всього хорошого. Прагнучи ще більше виправдатися, знавець Тори поставив Ісусу ще одне запитання: “А хто мій ближній? ”. Любов вченого була вибірковою, обмеженою лише певними групами людей, що спонукало його зосередити дискусію на вузькій тематиці. Його запитання: “А хто мій сусід?” має на увазі, що, на його думку, не кожен заслуговує на позначення “ближнього” — і, отже, не кожен заслуговує на його любов. На цьому ми підходимо до суті дискусії. До цього моменту Ісус і знавець Тори погоджувалися щодо зобов’язання любити інших словом і дією. Проте запит вченого виявляє фундаментальну розбіжність у їх розумінні. По суті, він каже: “Звичайно, мені потрібно любити свого ближнього, але хто саме може бути моїм ближнім?” У той час як дослідник Тори передбачав визначення, яке б узгоджувалося з “законослухняним євреєм”, Ісус мав на меті розширити це розуміння. Він кинув виклик обмежувальним поглядам, які диктують, кого любити на основі релігійних чи расових критеріїв. Ісус виступав за загальну любов, яка перевершує відмінності, охоплюючи тих, хто відрізняється, і навіть тих, хто не відповідає взаємністю. Це ширше, всеосяжне визначення любові закладає основу для Ісусової притчі про доброго самарянина, яка ілюструє, що справжня любов не знає кордонів і долає всі культурні, релігійні та расові відмінності. Дії самарянина демонструють суть любові, яку проповідував Ісус. Ця любов вимагає служіння й жертви заради інших, незалежно від того, ким вони є чи які ризики можуть бути залучені, позбавлена будь-якого бажання визнання чи винагороди. Любити своїх ворогів — це далеко за межі простої ввічливості з ними. Це означає нести їхні тягарі, жертвувати своїм часом, змінювати плани, якщо необхідно, віддавати від своїх ресурсів, глибоко копатися у своїх кишенях, а іноді навіть нехтувати своїм комфортом і безпекою, щоб увійти в небезпечний шлях їхньої боротьби — навіть якщо це означає зіткнутися з критикою з боку інші пізніше за прийняте вами рішення. Жертва заради інших завжди коштує. Але Бог, який бачить таємне, винагороджує таємно. Вчення Ісуса перетворює любов з абстрактного поняття і пасивного стану на активний обов’язок. Йдеться про те, щоб стати тим, хто любить інших вільно й безкорисливо. “Іди й роби так само” — це не заохочення, а наказ радикально змінити те, як ми взаємодіємо зі світом. Через Доброго Самарянина Ісус переосмислює, хто є нашими ближніми, і закликає нас бути добрими Самарянами, яких вкрай потребує наш світ. Дивовижним є те, що подібно до того, як людину в притчі роздягли, побили й залишили помирати, ми також зняли Ісуса — не лише його одяг, але й гідність. Ми знущалися над ним і прибили його до хреста, щоб він помер. Однак різниця полягає в тому, що у випадку Ісуса ніхто не був настільки праведним, щоб стояти на його боці. Проте життя Ісуса є типовим прикладом заповіді “люби свого ближнього, як самого себе”. Ісус пожертвував своїм життям за нас — усіх нас — своїх ближніх, тож ми тепер також можемо жертовно любити своїх ближніх — кожного.

Коли читаємо на Вечірні свята св. Михаїла Старозавітні читання, то бачимо зовсім інших істот, ніж те, що передає нам Голлівуд. Тут ми бачимо духовних істот, які живуть з Богом, поклоняючись перед престолом Бога; слухняні посланці Бога, які говорять лише те, що Бог наказує. Мені здається, що ангели, які створені в Голлівуді, часто мають тенденцію існувати як дещо автономні істоти, тоді як ангели Біблії тісно пов’язані з Богом. Слово «ангел» походить від грецького «посланець»; ангели розглядаються як посланці від Бога. Оскільки давно вважалося, що ніхто не може пережити прямого контакту з Божою святістю, ангели стали відомі як духи-посередники, які роблять можливим контакт між Богом і людьми. Дійсно, коли ми знаходимо ангелів у Святому Письмі, ми бачимо посланців Бога, посланих виконувати Божу волю. Окрім звіщання волі Божої, ангельська діяльність полягає в тому, щоб принести нам Божу допомогу. Архангел Гавриїл приніс Захарії та Марії Боже слово, Рафаїл приніс Товії супровід Божий, Михаїл приніс церковну опіку. Їхні імена багато говорять про те, як вони прагнуть служити нам. Гавриїл означає Божу силу, і він прагне зміцнити нас, як він зміцнив Богородицю, щоб ми не боялися відповідати на Божий заклик. Рафаїл означає «Божі ліки», і він прагне зцілити нас не від фізичної катаракти, як він робив для Товита/Рагуїла, а радше від усього, що заважає нам бачити Бога та рости за Його образом. Михаїл означає «Хто, як Бог», і він прагне захистити нас від усього зла, яке віддаляє нас від Бога. Тому промовляємо слова молитви до Архистратига Михаїла: Св. Михаїле Архангеле, – молимося, – захисти нас у битві зі злом. Будь нашим захистом від лукавства та пасток диявола. Нехай Бог докорить йому, ми смиренно молимося. А ти, о князю небесного воїнства, силою Божою кинь до пекла сатану та всіх його злих духів, які тиняються по світу, шукаючи загибелі душ. Бережи наших воїнів і захисти їх покровом крил духовної своєї слави.

У своїй Проповіді на рівнині Ісус пояснює благословення віри та біди невір’я, закликаючи нас застосовувати нашу віру на практиці, розвиваючи Христову любов. Потім Лука демонструє дивовижну віру сотника-поганина і дивовижне воскресіння сина вдови. Незважаючи на сумніви Івана Хрестителя у вірі (Лк 7:18-35), Лука демонструє свою віру через грішну жінку в домі невірного фарисея, чиї сумніви є відвертим запереченням чітких доказів месіанства Ісуса. Потім Ісус починає ще одну проповідницьку подорож Галилеєю (Лк 8:1-3) з притчі про сіяча, навчаючи, що слухання віри приносить плід, приносить світло. Подвійне чудо в сьогоднішньому уривку є третім у серії надзвичайних дій Ісуса, які готують нас до одного з ключових віршів Євангелія від Луки – визнання Петром Ісуса як Месії. Тут ми бачимо ніжність і співчуття Ісуса до маргіналізованих і збереження їхньої гідності. Після сумної першої новини – «моя дочка помирає» – слідує прохання, яке насправді виглядає майже як наказ: «підійди і поклади на неї свою руку». Це благання, породжене вірою та довірою до здатності Ісуса допомогти. Тому він робить висновок із упевненістю, що «вона буде жити». Ці три акорди молитви Яіра також можуть бути зразком для нашої власної молитви. Цей чоловік кинув виклик здоровому глузду, коли звернувся до нашого Господа, оскільки був переконаний, що Ісус може творити чудо. «Для всього є свій час», - сказав колись святий Хосемарія. «Наш Господь чудово знає наші потреби, але Він хоче, щоб ми просили з наполегливістю людей у Євангелії». Ісуса, мабуть, зворушила молитва Яіра, сповнена віри. Він швидко встає і йде з учнями до дому того чоловіка. Коли ми представляємо наші проблеми та прохання нашому Господу, ми можемо бути впевнені, що Він знає наші потреби краще, ніж ми самі. Але Він хоче, щоб ми продовжували просити і благати Його, щоб Він збільшив нашу віру, таким чином поступово вводячи нас у таємницю Божої волі. Коли Ісус прибув до дому Яіра, він «побачив сопілкарів і натовп, що бунтував». І сказав до натовпу: «Ідіть, бо дівчина не вмерла, а спить». І євангеліст каже нам, що «з Нього сміялися». Почувши їхній сміх, Яір, ймовірно, знеохотився. Спочатку він міг подумати, що ситуація справді безглузда: його донька померла, і нічого не поробиш. Але він швидко відновив свою віру і виконував своє прохання. Він сказав натовпу піти і ввів Ісуса в кімнату своєї дочки. Наш Господь, взявши її за руку, учинив чудо: «І дівчина встала».

Сьогодні наша єпархія святкує Неділю Христа Царя. Коли говоримо про царство Ісуса Христа, то Церква пропонує нам текст євангелія Страстей, оскільки хрест є Його престолом і місцем Його головної битви. Натомість ми бачимо “переможеного” чоловіка на хресті, оточеного двома розбійниками. Що робить його царем? Від чого мене може врятувати такий цар? Щоб відповісти на це питання, спробуймо ще раз вдуматись у сьогоднішнє євангеліє. Євангельська історія розповідає, що з хреста Ісус рятує одного із розбійників не від фізичної смерті, а від смерті вічної, пообіцявши йому бути з ним у раю. Чи є ще хтось, хто міг би щось подібне пообіцяти цьому засудженому? Чи є ще хтось, на кого міг би покластись цей чоловік, хто б міг дати йому надію? Як розп’ятий Ісус передав цій людині довіру й надію? Що побачив цей чоловік, що змусило його повірити, що Ісус є царем? Можливість дати людині надію, яка прибита до хреста – це дар від Бога. І якщо Ісус це зробив розбійнику який покаявся, то я віддаю перевагу вибрати його царем і Господом свого життя, більше ніж будь-кого іншого. Тому що він буде знати, що допоможе мені за будь-яких обставин. Ми теж сьогодні прибиті до хреста війни, тисячі родин несуть на собі тягар втрат, поранень, зниклих безвісти, болю, страху, покинутості, практично всього того, що Ісус досвідчив на хресті. Тому важливо споглядати його хрест, щоб спробувати побачити те, що бачив розбійник – прощення і любов. По-друге, важливо слухати і застосовувати його Євангеліє у житті, тому що це є конкретним знаком того, що я обрав його царем і провідником свого життя.

Цієї неділі чуємо відому притчу про багача та Лазаря. У попередньому стишку Лука каже нам, що Ісус звертався до «грошолюбів», які «знущалися з Нього» (в. 14). Історія має багатошарове значення, але сьогодні ми можемо поміркувати над кількома моментами її повідомлення. Перше, що нас вражає, це те, що у багатого нема імені. Навпаки, він має величезні багатства, які дозволяють йому щодня влаштовувати пишні бенкети. Він також носить дорогий одяг, який підкреслює його соціальне становище та багатство. Пурпур був дорогим і довготривалим барвником, який виготовляли з морських равликів, а найкращий льон надходив безпосередньо з Єгипту. Це був королівський одяг, який носили монархи. У певному сенсі багата людина анонімно представляє всіх багатих людей і суспільства. Але бідняк із притчі має ім’я. Він є конкретною особою для Ісуса, який дуже доречно називає його «Лазар», грецька форма єврейського імені «Елеазар», що означає «Бог допоміг». Лазар представляє кожну нужденну людину або несправедливо страждаючу. Лазар не має значення в очах світу. Через його нещастя та самотність лише Бог піклується про нього. «Бог не забуває тих, про кого всі забули; ті, хто нічого не вартий в людських очах, дорогоцінні в Господніх очах»,- каже Папа Бенедикт XVI. Ісус використовує деякі добре відомі концепції з юдаїзму свого часу, щоб пояснити остаточну долю багача та Лазаря. Здається, головною метою оповіді є не опис майбутнього світу, а підкреслення двох речей: безсмертя душі та справедлива божественна відплата за всі наші дії. Багач закінчує погано, і його засуджують до пекла. Сильно страждаючи, він просить Авраама попередити своїх братів про покарання, яке на них чекає, посилаючи більш чітке повідомлення, ніж просто Святе Письмо. Лазар є прикладом несправедливого страждання. Сьогодні ті, хто страждає в Україні знаходяться в небезпеці втрати довіри до Бога, який, здається, не чує їх і дозволяє цинічним і могутнім тріумфувати. Красномовне та довірливе мовчання Лазаря заохочує нас бути вірними та довіряти Богові. Приклад Лазаря («Бог допоміг») спонукає нас молитися за інших і зростати в терпінні.

Микола Велимирович питається у своїй книзі чому сіяч кидає своє насіння не лише на добру землю, а і на на стежку, між каміння та терен? Тому що Добра Новина Євангелія є спільною для всіх, не є таємницею і не обмежується лише однією групою людей… Якби Господь посіяв Своє божественне вчення лише серед добрих людей, нечестиві мали б виправдання, що вони ніколи не чули Євангеліє, і приписували б свою загибель Богові, а не власній гріховності. Ніхто ніколи не загине через Божу провину, бо Бог праведний, і жодна провина не може наблизитися до світла Його праведності… Якщо є ті, хто не скористається словом Христа, це не означає, що слово посіяне даремно. Для Бога все можливо. Притча вчить нас, що зовнішні обставини не мають останнього слова; наші вільні рішення є вирішальними в отриманні нами божественного дару. Завдяки дії благодаті та нашим особистим зусиллям ми можемо поступово видалити все, що заглушає насіння. Богородиця, родюча нива, на якій втілився Сам Бог, допоможе нам підготувати ґрунт для того, щоб Ісус ожив у наших серцях.

Який контраст між натовпом, який йшов за Ісусом, і натовпом, який йшов за вдовою та її мертвим сином. Ісус і Його учні раділи благословенню Господа, а вдова та її друзі оплакували смерть єдиного сина. Ісус прямував до міста, а плакальники прямували до цвинтаря. Один був живий, але йому судилося померти, інший мертвий, але йому судилося жити. Він прийшов з конкретною метою – підняти нас із духовної смерті. Події цього похорону дійсно трагічні. Похорон єдиного сина у вдовиці це знак самотності, безнадійності і смерті, бо вона як самотня вдовиця не зможе сама себе утримати. А із іншої сторони був похоронний обряд, коли процесію очолювала жінка із сім'ї померлого, це дружина померлого чоловіка, або мати померлого сина. Це був символ того, що через першу жінку Єву прийшла смерть у цей світ, тому ця вдовиця також стає символом смерті свого сина…Але Ісус їй каже-не плач, я з тобою, я прийшов аби зцілити твоє зруйноване життя. «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти то гріх, а сила гріха то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав». 1Кор 15, 55-57

«Не маємо іншої помочі, не маємо іншої надії, крім Тебе, Пречиста Діво. Ти нам допоможи, на Тебе надіємось і Тобою хвалимось, бо ми Твої раби, хай не посоромимось». Цей кондак для нас є відомою молитвою і проханням до Богородиці. Кожного разу, коли ми святкуємо якесь марійське свято, то духовно переживаємо подію дотичну до спасіння людства, але сьогоднішнє свято є проханням про заступництво Матері Божої за нас ще в цьому земному житті. Хоча підґрунтя свята Покрову має історичні події захисту містян Константинополя від ворогів, та для нас Покров Богородиці сьогодні має особливе значення. Розуміємо, що наше життя не може бути позбавлене страждання і сліз, але просимо сьогодні Богородиці аби нам допомогла перед ворожою навалою, щоб по-материнськи берегла наших військових і привела всіх до свого Сина.