Додано: 04-10-2026
Ця картина аписана Вільямом-Адольфом Бугро у 1897 році, вона має назву «Співчуття». Ця картина заввишки 260 см, виконана у натуральну величину, справляє велике враження на тих, хто стоїть перед нею. Ми бачимо чоловіка, який несе свій власний хрест, набагато менший за хрест Ісуса. Із заплющеними очима він обіймає Христа на хресті, молиться та дякує за те, що знайшов Ісуса. У виразі обличчя чоловіка так багато можна прочитати. Ми бачимо, що в обличчі Христа залишилося трохи життя. Він повернув голову до чоловіка. Однак похмурі, невизначені тони бороди Христа, його волосся, колючки, його очі… все темне і майже чорне. Він ось-ось помре. Заплямована кров’ю пов’язка на стегнах яскраво-біла, вже натякаючи на майбутнє Воскресіння. Пояс чоловіка, схожий за формою на пов’язку на стегнах Христа, чорний; кінець його власного життя близько. Хрест його власних страждань привів його до Ісуса. Небо хмарне, і ми бачимо грозу вдалині. Чоловік і Христос об’єднані не лише у своїх стражданнях та обіймах, але й у милосерді. Як зазначено в сьогоднішньому євангельському читанні, милосердя – одна з найважливіших чеснот, яку Ісус закликає нас плекати, бо воно робить нас синами Всевишнього. Слово «співчуття/милосердя» походить від «con-passion», що означає «страждати/співстраждати» з кимось. Воно також передає відчуття, що, страждаючи разом з кимось, людина приходить йому на допомогу. Отже, це акт любові, коли ми беремо на себе біль стражденного і сподіваємося, що таким чином з цих спільних страждань вийде якесь позитивне добро. Тому це набагато більше, ніж просто співчуття до когось. Тому, коли Ісус каже нам у сьогоднішньому читанні: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний», Він просить нас розвивати цю чесноту спільних страждань, що кореняться в любові.
