Сьогоднішнє євангеліє є посланням надії для нас. Часто перед обличчям трагедії чи проблем ми відчуваємо безнадійність, заламуємо руки й стурбовано запитуємо: "Що пішло не так?" і "Що мені робити?" або "чому я?" У такому стані ми бачимо учнів у сьогоднішньому читанню. Один чоловік приніс свою хвору дитину до учнів і просив їх зцілити його сина. Але як би вони не намагалися, учні не змогли зцілити хлопчика. Ісус дав учням владу виганяти демонів (Марка 3:15), і вони досягли певного успіху (Марка 6:7-13 ), але в цьому випадку вони зазнали невдачі. Пізніше, подалі від допитливих вух натовпу, вони приватно просять Ісуса пояснити їм, чому вони не змогли зцілити хлопчика, а Ісус зміг. Ісус каже їм, що для виправлення ситуації необхідні піст і молитва. Але зауважте, що Ісус не каже їм, що брак віри призвів до їхньої невдачі. Натомість Ісус нагадує їм, як свідомо стояти в присутності Бога – через молитву та піст. Учні ніколи не просили – "навчи нас творити чудеса" – і вони не просили "навчи нас молитися, щоб ми отримували все, чого хочемо", НІ навіть "навчи нас молитися, щоб молитва діяла на нас". Молитва завжди ставить нас у присутність Бога. А бути в Божій присутності, виявляється, є метою духовного життя. Мета полягає не в тому, щоб отримати відповідь на всі наші молитви – ми не намагаємося перетворити Бога на наш особистий кур'єр доставки товарів із сайту замовлень, щоб Він доставляв до нашого порога все, про що ми просимо. Подорож Великого посту закликає нас продовжувати бути у витривалості навіть тоді, коли здається, що ми "не в змозі", коли вся наша надія обертається темрявою та тінями, коли навіть саме наше життя було забрано. У такі часи пам’ятаймо, що існує не лише “дві сторони медалі”: віра й сумнів, ані надія й розчарування. Пам’ятаючи про обіцянку Господа Ісуса про воскресіння – "Він воскресне третього дня»" – пам’ятаймо, що "кінець історії" – це не смерть, сумнів і відчай. Згадуючи батька стражденного хлопчика, проходьмо час Великого посту, пам’ятаючи, що шукаємо обітниці Світлої Пасхи, навіть коли сумніваємося. Взиваймо навіть у сумнівах і тіні смерті до Ісуса Христа щодня, щогодини: "Вірую! Допоможи моєму невірству".

!Що з того, що ви не їсте мʼяса, якщо ви задаєте одне одного? • Святий Іван Золотоустий каже: «Хто обмежує піст тим, що тільки утримується від їжі, той дуже ганьбить його. Не одні вуста повинні постити, - ні, нехай постять і око, і слух, і руки, і усе наше тіло... Піст є відходженням від зла: приборкання язика, стримання гніву, приборкання похоті, припинення наклепу, брехні і клятвопорушення... • Ти постиш? Нагодуй голодних, спраглим дай пити, відвідай хворих, не забудь увʼязнених, пожалій змучених, утіш скорботних і таких, що плачуть; будь милосердний, лагідний, добрий, тихий, довготернели-вий, жалісливий, незлопамʼятний, благоговійний і степенний, благоче-стивий, щоб Бог прийняв і твій піст, і вдосталь дарував плоди покаяння». Строгий піст - заборонено спожи- • Пи 3 березня - перший вати всі страви тваринного походжен-ня, окрім риби (тобто всі види мʼяса, день Великого посту • Пт 18 квітня - Велика молочні страви та яйця) та брати участь (Страсна) п'ятниця у гучних забавах. Дозволено їсти один Сб 19 квітня - Велика раз на день доситу, і то бажано чим пі-субота (є воздержання - можна зніше, аж навіть лише у вечірній час. більше разів їсти дуже скромно) всі середи Велико- Піст у середу та пʼятницю - забо- го посту - 5.03; 12.03; 19.03; ронено споживати всі страви тваринно- 26.03; 2.04; 9.04; 16.04. го походження, окрім риби (тобто всі • У всі пʼятниці Велико- види мʼяса, молочні страви та яйця) та го посту - 7.03; 14.03; 21.03; брати участь у гучних забавах. Дозво- 28.03; 4.04; 11.04. лено їсти більше разів на день. Піст в інші дні - можна споживати всі страви без обмежень, • У всі понеділки Великого посту але заборонено брати участь у • У всі вівторки Великого посту гучних забавах. Потрібно дбати • У всі четверги Великого посту про своє духовне відновлення че- • У всі суботи Великого посту рез посилену молитву, участь у • У всі неділі Великого посту Богослуженнях та добрі діла. Кого це зобовʼязує? Щодо їжі - всіх від 14 до 60 років життя, окрім вагітних, годуючих, хворих, подорожуючих, хто важко працює та хто не харчується зі свого столу. Щодо добрих діл - обмежень нема, всі можуть і мають творити добро.

У Різдві Бог дає нам великий дар – стає людиною, щоб людину зробити близькою до себе. Тому протягом 40 днів посту і шляху до Вифлеєму будемо просити розуміння цього Божого дару і вчитися дарувати іншим. Час приготування до Різдва є часом дару. 1. ДАРУВАТИ ЧАС БОГОВІ Бог промовляє у тиші. Тиші нашого власного серця. Ми маємо багато за кого і за що молитися. За військових, полонених, поранених, полеглих, про мир….Бог дарував нам життя, аби могли ділитися своїм життям з іншими. Тому молитва дасть розуміння як йти шляхом дару. Дуже часто говорять про Святих, що все що вони робили, то все перетворювали на молитву. 2. ДАРУВАТИ ЧАС ПОТРЕБУЮЧИМ Довкола нас багато тих, хто може отримати від нас поміч. Пожертвуй кошти тому, хто потребує. У колі твоїх друзів, чи родини є хтось, хто у війську, то передай їм солодощі і листівку з теплими словами. Бо вони дарують життя захищаючи нас. Напиши друзям військовим повідомлення як у них справи, посміхнися кожному, хто у пікселі, подякуй! Відвідай людей похилого віку, чи відвідай родини військових, особливо приділи уваги їхнім дітям. Подякуй волонтерам, подякуй всім, хто дарує свій час і труд для тебе. Дарувати час людям, це дарувати їм свою увагу і любов. 3. ДАРУВАТИ ЧАС ДЛЯ БЛИЗЬКИХ Рутина воєнного часу позбавляє нас добрих емоцій, ми часто стаємо байдужими та емоційно вигораємо. Ми часто можемо закриватися у собі, у своїх страхах та розпачах, пропадаємо в інтернеті, чи залежностях. Розмовляти з дітьми, приділяти час дружині, чоловіку, батькам, друзям це дарувати свою увагу. «Безцінні ті люди, з якими навіть мовчання здається душевною розмовою». Близькі, це люди в яких ти знайдеш слова підтримки, тому старайся бути корисним для них, навчися чути і слухати, навіть розділити труднощі і підтримати у скруті.

А ви знали, що у нашому храмі є дошка з латунними іменинними медальйонами спільноти рожанця? В 1930 роках у нашій єпархії набрав великої популярності рух молитви вервиці у сімʼї. Кожна родина яка була у цій спільноті мала свій вигравійований медальйон з прізвищем родини. У храмі стояла велика рожанцьова павіса на деревʼяній ручці, якої були вставлені ці іменні таблички. Два головні медальйони були єпископські: владики Петра Гебея і єпископа Пряшівського Павла Гойдича. Молімся у своїй сімʼї з дітьми вервицю.