Ісус був у місті Капернаум на березі Галілейського моря, де зцілив слугу сотника. Наступного дня він та його учні вирушили приблизно за 24-32 кілометри на південь до міста Наїн. Наїн знаходиться на північно-західному схилі гори Фавор, неподалік від іншого міста під назвою Шунам. Він йде туди з великим натовпом своїх учнів. У нього більше дванадцяти апостолів. Натомість, завдяки його чудесам та вченням, багато інших учнів також йдуть за Ним. Навколо цього натовпу панує атмосфера хвилювання та очікування. Вони почули від Ісуса дивовижні істини. Вони бачили, як Він здійснив неймовірне зцілення. Вони хочуть побачити, що Він зробить далі. Коли Він і цей сповнений очікування натовп учнів входять до Наїна, вони зустрічають інший великий натовп, що виходить звідти. Однак цей другий натовп не радісний і не схвильований. У них немає жодного настрою очікування. Навпаки. Вони плачуть, голосять і сумують. Вони не йдуть за людиною, яка їх годує, дає їм життя і дає великі вчення. Натомість ця друга група йде за мертвою людиною. І хоча багато з цих людей були її друзями та сусідами, деякі з них були професійними скорботними. Їх наймали для оплакування. Їм платили за те, щоб вони плакали. У єврейській культурі того часу, коли хтось помирав, ви платили людям, щоб вони прийшли та оплакували вас. Її оточує натовп людей, але вона насправді самотня, бо наскільки щирим може бути горе, якщо за це доводиться платити людям? Ось так буває, коли помирає близька людина. Ніхто не розуміє. Здається, що поруч з вами нікого немає. Ви не тільки переживаєте сильне горе, але й абсолютно самотні. Два натовпи, що зустрічаються біля воріт Наїна, стикаються один з одним. Спочатку незручно. Радісна компанія, усвідомлюючи, що їхнє хвилювання недоречне, швидко затихає та приймає скорботний вигляд. Але важко так швидко змінитися. Деякі з них здатні висловити лише байдужий жаль через її горе. Їхні вирази обличчя показують, що вони співчувають їй, але насправді вони не сумують. Багато хто думає: «Шкода її. Принаймні зі мною нічого подібного не траплялося. Я просто одягну своє сумне обличчя, поки вона не помре. Тоді ми зможемо жити далі». Саме так почувається більшість із нас, коли хтось інший страждає, чи не так? «Я виконую свій обов'язок і буду дивитися на неї з похмурим обличчям, але сподіваюся, що вона швидко помре. Я маю жити далі. Можливо, я піду на похорон і надішлю листівку, але це все, що я можу зробити». Це незручно для всіх. Вони не знають, як поводитися чи що сказати. Дехто бурмоче якусь ввічливу нісенітницю про те, що їм шкода її втрати. Вони не розуміють її болю, і всі це знають. Ісус воскрешає цього хлопчика з мертвих! Ісус каже йому встати, і він сідає в труні та починає говорити. Ми не знаємо, що сказав хлопчик. Нам не сказали. Якщо жінка плакала раніше, то зараз вона справді починає плакати. Не сльози горя, а сльози радості. Вона повернула свого сина! Той, хто був мертвим, був повернутий до життя і знову даний їй. Це втіха. Після того, як Ісус каже: «Не плач», Він дає їй привід перетворити свої сльози на сміх, а свій смуток на радість. Це справжня втіха. Це співчуття, подібне до Христового. Його не просять. Його не шукають. Воно приходить саме тоді, коли їй це потрібно. Якщо ви переживаєте час випробувань та випробувань, якщо ви стикаєтеся з трагедією, Ісус знає, Ісус бачить, навіть коли всі інші цього не бачать. І Він каже вам сьогодні, або коли ця трагедія станеться: «Не плачте. Не плачте. Я зараз перетворю ваш плач на сміх». Наша реакція, коли Він робить таке твердження, — це гнів. «Не плачте? Не сумуйте? Але я маю право сумувати! Плакати — це цілком природно! Моє серце розбите. Я втратив кохану людину. Моє життя розвалилося переді мною. Подивіться на цей біль у моєму житті. Я не бачу причини продовжувати. У мене немає надії на майбутнє. Не кажіть мені не плакати. І крім того, Він не збирається виховувати мого сина». Ні, він не виховуватиме. Принаймні, не зараз. Він виховуватиме пізніше, але це вже інше питання. Але люди, які сумують, хочуть розради зараз. Коли Ісус каже вам і мені: «Не плачте», ми кажемо: «Добре, тоді де розрада?» Ви страждаєте? Вам боляче? Ви пережили глибокий смуток? Ісус страждає разом з вами. Жодна людина не може сказати правильних слів чи зробити правильну річ у тому, з чим ви стикаєтеся. Тільки Ісус може. Тільки Ісус може сказати вам: «Не плач. Нехай не тривожиться ваше серце. Я втішу вас». Тільки Він може підняти вас з попелу горя та принести радість у ваше стурбоване серце.

Царські двері на місці, взялися за верхній празничний ряд.

Сьогодні День батька і малисьмо першопричасників 🙂 Церква передає віру, а далі батьки є тим прикладом зростання у вірі. Особливо особа батька важлива передати досвід Бога дітям. Сьогодні в особливий спосіб молилися за татків, які на фронті боронять всіх нас

Образи вже на місці))) Відразу передали на реставрацію образи разом з царськими дверима